У плані з праці та кадрів планується показники продуктивності праці, чисельність працівників з усіх категорій ППП (промислово-виробничий персонал), ФОП (фонд оплати праці), середньомісячна зарплата та складається план підготовки кадрів.

Вихідними даними для розрахунку плану праці та кадрів є:

1. Плановий випуск продукції в натуральних показниках (М н)

2.Трудомісткість виготовлення одиниці виробленої продукції (Т вид)

3. Сумарна відрядна вартість за од. продукції (Р сд)

4. Діючі тарифні ставки та посадові оклади

5.Застосовувані положення «Про преміювання»

Розрахунок плану з праці та кадрів починається з планування показників продуктивності праці.

3.1 Розрахунок чисельності промислово-виробничого персоналу цеху

За характером функцій виконуваних у виробництві всі працівники підприємства поділяються на дві групи:

1) промислово-виробничий персонал - працівники, зайняті в

виробництві, його обслуговуванні та управлінні.

2) невиробничий персонал – працівники, зайняті в організаціях та в установах, які обслуговують працівників підприємства.

До складу працівників промислово-виробничого персоналу входять:

1.керівники

2.спеціалісти

3. службовці

4. робочі:

основні

допоміжні

підсобно-виробничі

До керівників належать працівники, які виконують функції з організації та управління підприємством.

До фахівців належать працівники, інтелектуальної праці, які мають середньо-спеціальну або вищу освіту (бухгалтери, інженери, технологи)

До службовців належать працівники, які виконують функції, що не потребують спеціальної технічної підготовки (секретарі, касири, архіваріуси).

За характером виконуваних функцій робітники діляться:

1.Основні виробничі робітники – це робітники, які безпосередньо зайняті виготовленням продукції, здійсненням тих. прогресу (швачки, закрійники і т.д.)

2.Підсобно-виробничі робітники – це робітники, які обслуговують основних виробничих робітників (прибиральники, контролери ВТК, комплектувальники, бригадири)

3. Допоміжні робітники – робітники, зайняті на ремонті налагодження, а також обслуговування робочих місць у цехах основного виробництва – вони не беруть участь у виготовленні продукції, але сприяють його здійсненню.

Планування чисельності працівників здійснюється окремо за всіма категоріями ППП.

1) Планування чисельності основних виробничих робітників.

Вихідні дані:

Випуск продукції у нормо-годинах

Фонд робочого часу одного робітника

Коефіцієнт, що враховує середній відсоток виконання норм виробітку.

Nосн = Вн / год / Фрвр * КВК (3.1)

У н/год – кількість робочого дня, необхідне виготовлення запланованого випуску продукції.

Вн/год =tвид1 * Мпл +tвид * Мпл2 + ... +tвидn* Мплn (3.2)

tізд – трудомісткість виробу за моделями

МПЛ – запланований випуск за моделями

Фрвр = (Дк - Дп - Дв) * Тсм * (100% -z) / 100% (3.3)

Де z – середній відсоток невиходів з поважних причин.

2) Планування чисельності підсобно-виробничих робітників.

Здійснюється з урахуванням планового випуску за зміну та встановлених норм виробітку.

Для контролера ВТК:

Nконтр = Мпл / Нвир (3.4)

М пл - плановий випуск у зміну основних робітників.

Н вир – норма виробітку, встановлена ​​для контролера або комплектувальника.

Для прибиральників:

Nуб =Sц/Ноб (3.5)

S ц - площа цеху

Н про – норма обслуговування

Для бригадирів:

Nбр =Nосн / Нупр (3.6)

N осн - чисельність основних робітників

Н упр - норма керованості

Для комплектувальників та експедиторів:

Nкомп. = Мпл / Нвир. (3.7)

МПЛ-плановий випуск виробів за зміну

Нвир- норма виробітку

3) Планування чисельності допоміжних робочих.

Для слюсаря-ремонтника

Nсліс =Ой. e. / Ноб (3.8)

O y. e – кількість обладнання в умовних одиницях.

Н про - норма обслуговування

4) Планування чисельності фахівців та службовців, керівників. Визначається на основі штатного розкладу (документ, що розробляється на підприємстві з урахуванням існуючої схеми управління, у ньому вказується найменування посад, кількість працівників з кожної посади та розміру окладу).

Таблиця 3.1 - Розрахунок обсягу робіт з обслуговування технологічного обладнання

Таблиця 3.2 - Розрахунок чисельності підсобно-виробничих та допоміжних робітників

Професія			Од. вимірювання	Обсяг роботи у од. вимірювання	Норма обслуговування, норма виробітку в од. вимірювання	Планова чисельність робітників, чол.
						В одну зміну	У дві зміни
1. Бригадир
2. Контролер ВТК
3. Прибиральник виробничих приміщень
4. Комплектувальник
5. Експедитор
Разом
Допоміжні робітники
1. Слюсар-ремонтник
Разом
Усього

Nбриг = 60 / 30 = 2 чол

Nконтр = 254/120 = 2 чол

Nубор = 485/500 = 1 чол

Nкомп = 254/240 = 1 чол

Nексп = 254 / 254 = 1 чол

Nслес = 294,4 / 140 = 2 чол

Загальна чисельність робітників цеху включає чисельність основних виробничих робітників, підсобно-виробничих та допоміжних робітників з урахуванням числа змін роботи.

N заг. = N осн + N п.п. + N всп. (3.9)

Nзаг = (62 * 2) +14 +4 = 142 чол

Чисельність керівників, спеціалістів та службовців визначається на основі штатного розкладу. При цьому необхідно використати досвід роботи швейних підприємств аналогічного асортименту. При розрахунку чисельності майстрів виробничих процесів використовують норми керованості.

Nм =Nосн/Нупр. (3.10)

Nм. = 62/30 = 2 чол де:

Nосн - чисельність основних виробничих робітників

Нупр - норма керованості, чол

Таблиця 3.3 - Розрахунок чисельності керівників, фахівців та службовців

Перелік посад	Чисельність працівників, чол.
	В одну зміну	У дві зміни
Керівники
1. Начальник цеху
2. Майстер ділянки
Фахівці
1. Інженер-технолог
2. Експерт з якості
3. Економіст

3.2 Розрахунки фонду оплати праці та середньомісячної зарплати промислово-виробничого персоналу цеху

ФОП - це сума коштів, передбачених для оплати праці працівників у періоді.

ФОП розраховується окремо кожної категорії ППП.

Вихідними даними для розрахунку ФОП є:

1. Плановий випуск продукції в натуральних показниках (Мн)

2. Чисельність робітників-почасників та їх кваліфікації

3.Сумарні відрядні розцінки за пошиття виробу

4. Діючі тарифні ставки та посадові оклади

5.Застосовувані положення «Про преміювання»

Для планування ФОП розрізняють:

Вартовий ФОП

Денний ФОП

Місячний (річний) ФОП

До годинного ФОП включаються всі виплати за вироблену продукцію або відпрацьований час протягом року:

1) ФОП робітників-відрядників (прямий відрядний ФОП)

2)ФОП робітників-почасників

3)Премії: 3.1-Робітникам-відрядникам

3.2-Робітникам-почасникам

4)Доплати

4.1- За роботу у вечірній час

4.2- Резервним робітником

4.3-За професійну майстерність

4.4-За індивідуальне навчання

4.5-За освоєння нових моделей

Денний ФОП включає:

1)Годинний ФОП

2) Додаткову заробітну плату за невідпрацьований годинник протягом робочого дня:

2.1-Оплати пільгового годинника підліткам

2.2-Оплати перерв матері-годувальниці

Місячний (річний) ФОП включає:

1)Денний ФОП

2) Додаткову заробітну плату за невідпрацьований годинник протягом місяця або року:

2.1- Чергові відпустки

2.2- Додаткові відпустки

2.3- За виконання державних та громадських обов'язків

ФОП відрядника розраховується:

Ф сд = М н * Р сд (3.11)

Р сд - сумарна відрядна розцінка за пошиття од. продукції

ФОП погодинника розраховується по кожному розряду окремо, а потім підсумовується:

Ф пов = ∑1.6 Ст *N* Ф врв (3.12)

Ст-тарифна ставка

Премії робітникам-відрядникам та погодинникам:

П р = Ф сд * П/100% (3.13)

П р = Ф пов * П/100% (3.14)

Усі доплати, що входять до годинного ФОП планується у відсотках до прямого відрядного ФОП:

Д година =Ф сд *П ча c / 100 % (3.15)

П година - відсоток доплат, що входять до годинного ФОП

Додаткова заробітна плата, що входить до денного та місячного (річного) ФОП планується у відсотках до вартового ФОП:

Д дн = Ф год * П дн / 100% (3.16)

Д міс = Ф год * П міс /100% (3.17)

П дн - % додаткової заробітної плати, що входить до денної ФОП

Пміс - % додаткової заробітної плати, що входить до місячного (річного) ФОП.

Середній відсоток усіх доплат визначається з урахуванням аналізу роботи підприємства за звітний період.

Таблиця 3.4 - Розрахунок фонду заробітної плати підсобно-виробничих та допоміжних робітників

Професія		Кількість робітників у дві зміни,	Годинна тарифна ставка чи оклад на місяць, крб.	Річний фонд робочого дня одного робітника.	Тарифний фонд зарплати, тыс.руб.
							Сума тис. руб.
Підсобно-виробничі робітники
1. Бригадир
2. Контролер ВТК
3.Прибиральник виробничих приміщень
4. Комплектувальник
5. Експедитор
РАЗОМ
Допоміжні робітники
1.Слюсар-ремонтник
РАЗОМ
ВСЬОГО

Ф бриг = 4 * 18 000 * 11 / 1000 = 792,0 тис. руб Фконт = 4 * 17 000 * 11 / 1000 = 748,0 тис. руб Ф убір = 2 * 9 000 * 11 / 1000 = 198, 0 тис. руб Ф комп = 2 * 12 000 * 11 / 1000 = 264,0 тис руб Ф експ = 2 * 12 000 * 11 / 1000 = 264,0 тис руб Ф сліс = 4 * 19 000 * 11 / 1000 = 836,0 тис.руб

Таблиця 3.5 - Розрахунок прямого фонду заробітної плати робітників-відрядників

Рсд = Ст 4 * Тизд руб. де: (3.18)

Рсд - сумарна відрядна розцінка за пошиття одиниці продукції

Тизд – середня трудомісткість виробу

Рсд = Ст 4 * Тизд = 84,16 * 1,38 = 116,14 руб.

Фсд = Мн * Рсд тис.руб де: (3.19)

ФСД-ФОП відрядника

Рсд - сумарна відрядна розцінка за пошиття одиниці продукції

Фсд = Мн * Рсд = 115,0 * 168,32 = 19356,8 тис.руб

Таблиця 3.6 - Розрахунок планового фонду оплати праці виробничих робітників

	Склад фонду оплати праці	Відсоток премій, доплат та додаткової зарплати	сума, тис.руб.
	Прямий фонд зарплати: робітників-відрядників робітників-почасників
	робітників-відрядників робітників-почасників
	за роботу у вечірній час резервним робітником за індивідуальне навчання учнів за професійну майстерність
	Інші доплати
РАЗОМ: годинний фонд оплати праці
	Оплата пільгового годинника підліткам
	Оплата перерв у роботі матерів-годувальниць
РАЗОМ: денний фонд оплати праці
	Оплата чергових відпускників
	Оплата додаткових відпусток
	Оплата часу виконання державних обов'язків
	Виплати соціального характеру
	Інші виплати
РАЗОМ: місячний (річний) фонд оплати праці

Псд = Ф сд * Пр/100 (3.20)

Псд = 19356,8 * 40% / 100 7742,7 тис.руб

Дчас = Ф сд * П/100 (3.21)

Двіч = 19356,8 * 2,5 / 100 = 483,9 тис.руб

Дрез = 19356,8 * 0,2 / 100 = 38,7 тис.руб

Динд = 19356,8 * 0,3 / 100 = 58,1 тис.руб

Дпроф = 19356,8,2 * 1,5 / 100 = 290,4 тис.руб

Дпроч = 19356,8 * 10/100 = 1935,7 тис.руб

Фчас = Фсд + Фпів + Псд + Ппов + Дчас (3.22)

Фчас = 19356,8 +2 684,0 +6 099,7 +1274,9 +2211,0 = 27 518,8 тис.руб

Ддн=Фчас* Пдн/100 (3.23)

Дпідр = 27 518,8 * 0,1 / 100 = 27,5 тис.руб

Дпер = 27 518,8 * 0,2 / 100 = 55,0 тис.руб

Дгод =Фчас*Пдн/100 (3.24)

Допл = 27 518,8 * 10,5 / 100 = 2 889,5 тис.руб

Дгос.об = 27 518,8 * 0,5 / 100 = 137,6 тис.руб

Дсоц. = 27 518,8 * 6,5 / 100 = 1 788,7 тис.руб

Дпроч = 27 518,8 * 20/100 = 2 751,9 тис.руб

Фмес(рік) = Фдн+Дмес(рік) (3.25)

Фмес = 27 518,8 +2 889,5 +137,6 +1 788,7 +2 751,9 = 35 169,0 тис.руб

Де: ФСД - ФОП відрядників або прямий фонд відрядників

Фпів - ФОП робітників - погодинників

Псд - премії робітникам - відрядникам

Дчас - доплати, що входять до вартового ФОП

ДДН - додаткова заробітна плата, що входить у денний ФОП

Дрок - додаткова заробітна плата, що входить до річного ФОП

Таблиця 3.7 – Розрахунок фонду оплати праці керівників, спеціалістів та службовців

Перелік посад	Чисельність працівників дві зміни, чол.	Посадовий оклад на місяць, руб.	Річний фонд оплати тис.руб.
					Сума тис. руб.
Керівники
1. Начальник цеху
2. Майстер ділянки
РАЗОМ
Фахівці
1. Інженер-технолог
2.Економіст
3. Експерт з якості
РАЗОМ
УСЬОГО по цеху

ФОП = Ок *N*12/1000 (3.26)

ФОП 1 = 1 * 25 000 * 12/1000 = 300,0 тис.руб

ФОП 2 = 4 * 20 000 * 12/1000 = 960,0 тис.руб

ФОП спец 1,2,3 = 1 * 22 000 * 12/1000 = 264,0 тис руб

Пр=ФОП*Пр/100 (3.27)Пр 1 = 300,0 * 30/100 = 90,0 тис.руб

Пр 2 = 960,0 * 30/100 = 288,0 тис.руб

Пр спец1, 2,3 = 264,0 * 30/100 = 79,2 тис.руб

На основі отриманих даних визначаємо середньомісячну заробітну плату на одного робітника та одного працюючого. Розрахунок виконується за формулами:

Зср = ФОП /N*12 де: (3.28)

З ср - середньомісячна заробітна плата на одного робітника;

ФОП - річний фонд оплати праці виробничих робітників;

N – кількість основних, допоміжних та підсобно-виробничих робітників з урахуванням числа змін роботи.

Зср = ФОП ппп / Р * 12 (3.29)

ФОП ппп =Фмес(рік)+Фрук+Фспец+Фслуж (3.30)

ФОП ппп = 44027,7 +2052,0 +615,6 = 46695,3 тис.руб

Р=Nзаг+Nрук+Nспец+Nслуж (3.31)

Р=142+8=150чол

З ср - середньомісячна заробітна плата на одного працюючого;

ФОП ппп – фонд оплати праці працюючих;

Р – чисельність працюючих.

3.3 Розрахунок показників продуктивність праці

Продуктивність праці (ПТ) – це кількість продукції, яка виробляється одним працівником за певний час за нормальних умов праці.

Продуктивність праці (ПТ) характеризує ефективність праці та одна із найважливіших показників ефективності виробництва та результативність праці.

Середньорічне вироблення продукції на одного робітника:

ПТ = В н/год * 1000/ N де: (3.32)

ПТ - середньорічне вироблення продукції на одного робітника;

N - чисельність виробничих робітників з урахуванням числа змін (основних, допоміжних, підсобно-виробничих);

У н/год – випускати продукцію в нормо-годинах.

ПТ = н/год * 1000/N=230,0*1000/142=1619,7 н/ч

ПТ р = У н/год * 1000/Р де: (3.33)

ПТ р - середньорічне вироблення продукції на одного працюючого;

Р – чисельність працюючих.

ПТ р = н/год * 1000/Р=230,0*1000/150=1553,3 н/ч

Основні шляхи зростання ПТ:

1. Механізація, автоматизація, модернізація виробничих процесів (впровадження нової техніки та технологій), що забезпечує зниження трудомісткості виробу.

2.Підвищення кваліфікації працівників.

3. Поліпшення використання робочого часу (ліквідація простоїв обладнання, запізнень та прогулів роботи)

4. Поліпшення умов праці

5.Проведення заходів щодо наукової організації праці

6.Матеріальне стимулювання працівників

План з праці та кадрів

Головним завданням плану праці та кадрів є забезпечення раціонального, ефективного використання персоналу підприємства у процесі виготовлення продукції.

Вихідними даними для складання плану праці є:

перспективний план розвитку підприємства;

результати дослідження ринку збуту;

результати аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства за попередній період;

законодавчі акти та інші нормативні документи загальноросійського та галузевого характеру з питань оплати праці, соціального захисту населення, а також галузеві норми часу та вироблення на процеси поліграфічного виробництва як рекомендацію.

Кадри чи трудові ресурси підприємства- це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві та входять до його спискового складу. До облікового складу включаються всі працівники, прийняті на роботу, пов'язану як з основною, так і з неосновною діяльністю.

Трудові ресурси є головним ресурсом підприємства, від якості та ефективності використання якого багато в чому залежать результати діяльності підприємства та його конкурентоспроможність. Трудові ресурси надають руху матеріально-речові елементи виробництва, створюють продукт, вартість і додатковий продукт у формі прибутку.

План з праці та кадрів включає такі розділи:

Планування зростання продуктивність праці.

Планування чисельності працюючих.

Планування фонду оплати праці.

Планування підвищення кваліфікації працівників підприємства.

Розглянемо кожен із розділів окремо.

Планування зростання продуктивності праці

Зростання продуктивність праці одна із центральних економічних питань усім рівнях управління виробництвом.

Характеризується кількістю продукції (обсягом виконаних робіт), виробленої одним працівником (робочим або працюючим) в одиницю робочого часу, або зворотний йому показник трудомісткості, що характеризується кількістю робочого часу (людина-година), що витрачається на виготовлення однієї облікової одиниці продукції.

Система показників (вимірників) продуктивності праці формується залежно від таких факторів:

вимірювача обсягу продукції (натуральні чи вартісні показники);

одиниць робочого дня (рік, квартал, місяць, день, годину);

чисельності працюючих, які враховуються під час планування.

Відповідно залежно від вимірювачів обсягу продукції розрізняють три види показників продуктивності праці:

1) група вартісних показників;

2) група натуральних (фізичних та умовних) показників;

3) трудові вимірники (нормо-година, людино-година).

Вартісні показники є універсальними, визначаються нині через договірні ціни, відчувають у собі вплив інфляції і дуже чітко характеризують реальну продуктивність праці.

Натуральні показники, у свою чергу, мають обмежене застосування, використовуються при складанні планів підприємств (основних цехів та ділянок), не схильні до впливу інфляції, дають фактичне уявлення про продуктивність праці при виготовленні конкретного виду продукції.

Трудові вимірювачі характеризують динаміку продуктивність праці конкретної операції. І тут нормована трудомісткість виготовлення певного обсягу продукції (уч. од.) ділиться на плановані чи фактичні трудовитрати під час виготовлення тієї самої обсягу продукції. Це найточніший вимірник ефективності праці, проте має обмежене застосування.

Залежно від чисельності працюючих, що враховуються при плануванні продуктивності праці, розрізняють показники для одного працівника промислово-виробничого персоналу й розрахунку одного виробничого робочого (основного чи допоміжного).

Залежно від одиниці робочого дня розрізняють такі види продуктивності праці: річну, квартальну, місячну, декадну, денну, змінну та годинну.

Найбільш точною вважатимуться годинну продуктивність праці. Денна залежить від годинної продуктивності, а також від тривалості зміни в годиннику та внутрішньозмінних втрат робочого часу. На місячну продуктивність праці впливають денна і кількість запланованих до відпрацювання протягом місяця робочих днів, що припадають одного робочого (чи працюючого), тому що більше цілоденних невиходів (втрат робочого дня), то нижча місячна продуктивність праці. Річна продуктивність завжди менше місячної, помноженої на 12 місяців (це відбувається за рахунок чергових відпусток робітників). Таким чином, в основі цієї групи показників продуктивності праці лежать два фактори:

годинна продуктивність праці;

кількість годин, відпрацьованих одним працівником протягом року.

Розглянемо докладніше кожен із цих факторів.

Годинна продуктивність праці- це головний показник ефективності праці, який залежить від:

рівня механізації та автоматизації виробництва;

застосовуваної технології;

якості сировини та матеріалів;

кваліфікації працівників;

зацікавленості у праці;

умов праці та виробництва.

Відповідно, щоб підвищити продуктивність праці на підприємстві, необхідно зробити деякі кроки, а саме: підвищити технічний рівень виробництва; покращити організацію виробництва, праці та управління; покращити номенклатуру та асортимент продукції; підвищити якість продукції (ліквідація шлюбу та його попередження); врахувати соціальний чинник, що впливає систему стимулювання праці та інші галузеві і негалузеві чинники.

Для використання реальних можливостей підвищення продуктивність праці необхідно розробити комплекс, за допомогою якого змінилися б фактори умов виробництва. При цьому різні за змістом заходи (технічні, організаційні та інші) впливають або зниження трудомісткості продукції (резерви зниження трудомісткості), або погіршення використання робочого дня (резерви робочого дня). Практично безмежним є інтенсивний шлях підвищення продуктивність праці через зниження трудомісткості виготовлення продукції. Екстенсивні чинники менш ефективні та досить обмежені, оскільки обмежені календарний, режимний та номінальний фонди робочого часу.

При складанні плану збільшення продуктивність праці розраховується вся сума показників, а именно:

середньорічна продуктивність праці (шляхом розподілу запланованого обсягу продукції у відповідних одиницях виміру на планову середньомісячну чисельність працюючих);

середньомісячна продуктивність праці (шляхом розподілу річного запланованого обсягу продукції на заплановане до відпрацювання кількість людино-місяців);

середньоденна продуктивність праці (шляхом розподілу запланованого обсягу продукції на заплановане до відпрацювання число людино-днів);

середньогодинна продуктивність праці (шляхом розподілу запланованого обсягу продукції на число людино-годин за планом).

Планування чисельності працюючих

Для планування чисельності працюючих необхідно знати їхній склад на промисловому підприємстві. Промислово-виробничий персонал (ППП) включає керівних працівників, фахівців, службовців, робітників (основних і допоміжних).

Крім ППП є непромисловий персонал, разом із яким визначається загальна чисельність працюючих. Непромисловий персонал не виробляє продукції, але допомагає вирішувати питання виробництва. Загалом непромисловий персонал становить 3-7%.

ППП становить 95-97%, серед яких робітники – 70%, службовці – 9-11%, фахівці – 13-17%. У структурі робочих основні робітники становлять 70%, а допоміжні – 30% (див.
).

До складу працівників підприємства входять працівники безперелікового складу. Їх кількість не планується, планується лише фонд заробітної плати, який можна виділити.

Явковий фонд часу одного робітника протягом року залежить від умов праці, планованих неявок (за хвороби - планується за минулим періодом, що з виконанням державних обов'язків) і тривалості відпустки.

Планування фонду оплати праці

Щоб діяльність підприємства була високопродуктивною, керівник повинен мати можливість координувати зусилля багатьох людей та спільно реалізовувати потенційні можливості працівників. Це можна досягти лише у випадку справедливого до них ставлення. Одна із складових частин такого відношення - справедлива винагорода, найважливішим та вирішальним елементом якої є заробітна плата. - частина фонду індивідуального споживання матеріальних благ та послуг, яка надходить працівникам відповідно до кількості та якості праці, а також його результативності. Являє собою суму грошових виплат та вартість натуральної оплати за роботу, виконану за трудовим договором. Заробітна плата спрямована на винагороду службовців за виконану роботу (реалізовані послуги) та на мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності.

Основу фонду оплати праці складає фонд заробітної плати промислових робітників. Він розглядається при складанні плану по кожному цеху з урахуванням чисельності основних промислових робітників, розряду та кількості запланованих до відпрацювання протягом року годин виробничої роботи. При цьому заробітна плата розраховується на основі запланованого годинника за рік. Потім цей годинник множиться на встановлену на підприємстві годинну тарифну сітку відповідного розряду. У результаті виходить прямий фонд заробітної плати основних та допоміжних робітників, зайнятих на основних технологічно нормованих операціях. Цей прямий фонд заробітної плати є основою загального (річного) фонду заробітної плати промислових робітників.

Використання для нормованих годин виробничої роботи, а не планованих годин зумовлено тим, що робітники, перевиконуючи норму, повинні отримати більшу пряму заробітну плату. При розрахунку чисельності основних промислових робітників беруться до уваги запланований до відпрацювання годинник, необхідний виконання промислової програми протягом року. Отже враховується вплив чинника зростання продуктивність праці рахунок зменшення чисельності робочих.

Прямий фонд заробітної плати називають також тарифним. Його частка у річному загальному обсязі фонду заробітної плати робітників є важливим економічним показником. Чим вище ця частка, тим більша залежність фонду заробітної плати від обсягу випуску продукції та продуктивності праці робітників.

Розглянемо, із чого складаються годинний, денний, місячний та річний фонди оплати праці робітників.

Часовий фонд складається з фонду заробітної плати, обчисленої у годиннику, плюс доплати. До них можна віднести доплати за час технологічних зупинок, доплати за огляди та простої обладнання в ремонті (з урахуванням часу простою та годинної тарифної ставки погодинника), премії, доплати за керівництво бригадою незвільненим бригадирам, доплати за навчання учнів кваліфікованим робітникам, доплати за роботу нічний час.

Денний фонд - це фонд зарплати, обчислений днями. Складається з часового фонду та доплат до денного фонду (тобто оплата за час скорочення роботи підлітка та інше).

Місячний фонд обчислюється із розрахунку денного фонду плюс доплати до місячного фонду. Річний фонд одержують, помноживши місячний фонд на одинадцять та додавши відповідні доплати. Це можуть бути оплати основної та додаткової чергової відпустки, навчальних відпусток, неявок у зв'язку з виконанням державних обов'язків.

Розробка структури заробітної плати є обов'язком відділів кадрів, планових відділів чи служб трудових ресурсів. Структура заробітної плати в організації визначається за допомогою аналізу обстеження заробітної плати, умов на ринку праці, а також продуктивності та прибутковості організації.

Більше половини всього доходу співробітників посідає гарантовану чи основну зарплатню. Розмір її залежить від низки чинників: посади, стажу роботи на підприємстві, якості роботи співробітника. Всі ці фактори відображають рівень кваліфікації працівника, його досвід та зрілість.

Крім заробітної плати, плануються додаткові пільги, і ці доплати становлять значну частину пакета винагород, що виплачуються організацією.

Форми та системи заробітної плати . Праця працівників оплачується тимчасово, відрядно чи з інших системам оплати труда. Оплата може проводитись за індивідуальні та колективні результати роботи.

Для посилення матеріальної зацікавленості у підвищенні ефективності виробництва можуть вводитися різні заохочувальні системи (у різних варіантах та комбінаціях) як із фонду заробітної плати, так і за рахунок прибутку підприємства.

Традиційними формами оплати праці є погодинна та відрядна, що досить широко використовуються в даний час у практиці підприємств. Разом про те якщо раніше превалювала оплата праці з відрядним системам, нині, особливо у приватних (малих) підприємствах, дедалі більше використовується погодинна оплата (окладная система).

Погодинна оплата праці. Почасовою називається така форма оплати, коли основний заробіток працівника нараховується за встановленою тарифною ставкою чи окладом фактично відпрацьований час, тобто. основний заробіток залежить від кваліфікаційного рівня працівника та відпрацьованого часу. Погодинна оплата може бути простою, пов'язаною лише з переліченими вище параметрами, а може бути і погодинно-преміальною (заохочувальною), пов'язаною додатково з результативністю праці того чи іншого підрозділу (або підприємства в цілому), а також із вкладом працівника в загальні результати праці.

За способом нарахування заробітної плати дана система поділяється на два види: погодинну та місячну.

При погодинній оплаті розрахунок заробітку проводиться виходячи з годинної тарифної ставки та фактично відпрацьованого працівником годинника. При місячній оплаті розрахунок заробітної плати здійснюється з твердих місячних окладів (ставок), числа робочих днів, фактично відпрацьованих працівником у цьому місяці, і навіть числа робочих днів, передбачених графіком роботи цей місяць.

Договірна оплата праці. За цієї системи основний заробіток працівника залежить від розцінки, встановленої на одиницю виконуваної роботи або виготовленої продукції (вираженої у виробничих операціях, штуках, кілограмах, кубічних метрах, бригадо-комплектах тощо)

Відрядна форма оплати праці за методом нарахування заробітної плати може бути прямою відрядною, непрямою відрядною, акордною та відрядно-прогресивною. За об'єктом нарахування вона може бути індивідуальною та колективною.

При прямої індивідуальної відрядноїСистема розміру заробітку робітника визначається кількістю виробленої за певний відрізок часу продукції або кількістю виконаних операцій. Весь виробіток робітника за цією системою оплачується за однією постійною відрядною розцінкою. Тому заробіток робітника збільшується прямо пропорційно до його вироблення. Для визначення розцінки за цією системою денна тарифна ставка, що відповідає розряду роботи, ділиться на кількість одиниць продукту, виробленого за зміну, або норму виробітку. Розцінка може визначатися і шляхом множення годинної тарифної ставки, що відповідає розряду роботи, на норму часу, що виражається в годинах.

При непрямої відрядної системизаробіток робітника залежить від особистої вироблення, як від результатів праці обслуговуваних їм робочих. За цією системою може оплачуватись праця наладчиків обладнання та інших допоміжних робітників, які обслуговують основне виробництво. Розрахунок заробітку робітника при такій оплаті може проводитися або на основі непрямої розцінки та кількості виробів, виготовлених робітниками, або виходячи з рівня виконання норм робітниками, що обслуговуються.

Відмінною особливістю акордної системи і те, що розмір оплати встановлюється не так на окрему операцію, але в весь заздалегідь встановлений комплекс робіт із визначенням терміну його виконання. Сума оплати праці виконання цього комплексу робіт оголошується заздалегідь, на початок роботи (як і термін виконання).

Відрядно-прогресивна системаНа відміну від прямої відрядної характеризується тим, що оплата праці робітників за постійними розцінками проводиться тільки в межах встановленої вихідної норми (бази), а весь виробіток понад цю базу оплачується за розцінками, прогресивно наростаючим залежно від перевиконання норм виробітку.

Прогресивне збільшення розцінок вводиться за продукцію, виготовлену з таким розрахунком, щоб собівартість робіт загалом не підвищувалася, а навпаки систематично знижувалася за рахунок скорочення частки інших витрат, що падають на одиницю продукції.

Застосування відрядно-прогресивної системи є доцільним лише у разі гострої необхідності збільшення продуктивності праці на ділянках, що лімітують випускати продукцію по підприємству загалом, тобто. на так званих "вузьких місцях" виробництва.

При колективної відрядної системиоплати праці заробіток кожного працівника поставлено залежність від кінцевих результатів роботи всієї бригади, дільниці тощо.

Колективна відрядна система дозволяє продуктивно використовувати робочий час, широко впроваджувати поєднання професій, сприяє зміцненню трудової дисципліни, покращує використання обладнання. Крім того, створюється колективна відповідальність за покращення якості продукції.

Особливі форми оплати праці . Оплата при відхиленні від нормальних умов праці не може бути нижчою за встановлену законодавством (ст. 85 КзпПр 1992 р.).

Диференціація заробітної плати передбачає, по-перше, компенсацію несприятливого впливу умов праці та, по-друге, залучення працівників на ділянки з несприятливими умовами праці.

Компенсація за умови праці у формі доплат пов'язується не з професією, а з конкретним робочим метом та фактичним часом роботи на ньому.

За роботу у важких та шкідливих умовах праці тарифні ставки підвищуються в середньому на 12,5% проти нормальних умов праці, а в особливо важких та особливо шкідливих умовах праці – на 25% проти тієї ж бази. Застосовуються також доплати за умови праці, диференційовані на підприємствах за видами робіт залежно від конкретних умов праці: за ступенями доплати у розмірах 4, 8, 12% тарифної ставки на роботах з важкими та шкідливими умовами праці та 16, 20, 24% на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці.

Стимулювання роботи у несприятливі умови праці визначається з урахуванням скорочення часу роботи у умовах. Робота може проводитись в умовах семи- та шестигодинного робочого дня.

Оплата роботи у понаднормовий часвідповідно до ст. 88 КзпПр РФ оплачується у перші дві години щонайменше ніж у полуторном розмірі, а й за наступні години - щонайменше ніж у подвійному розмірі. Компенсація понаднормових робіт відгулом не допускається.

Понаднормової вважається робота, що виконується робітниками і службовцями понад установлену тривалість робочого дня. Для працівників з ненормованим робочим днем ​​доплати за понаднормовий годинник роботи не виробляються.

Оплата роботи у святкові дніпроводиться не менш ніж у подвійному розмірі. За бажанням працівника, який працював у святковий день, йому може бути надано інший день відпочинку.

Оплата за роботу у нічний часналежить до категорії доплат. Нічної вважається зміна, у якій щонайменше 50% робочого дня посідає нічний час (нічним вважається час із 22 до 6 годин). Доплата провадиться за роботу в нічну зміну у розмірі 40% тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи у відповідну зміну.

Підготовка кадрів та підвищення кваліфікації працівників підприємства

Планування вивільнення чи скорочення персоналу має важливе значення у процесі кадрового планування. Внаслідок раціоналізації виробництва чи управління утворюється надлишок робочої сили в. Планування вивільнення персоналу дозволяє уникнути передачі зовнішній ринок праці кваліфікованих кадрів та створення при цьому персоналу соціальних труднощів. Даний напрямок діяльності з управління персоналом практично не отримав до останнього часу розвитку на вітчизняних підприємствах.

Планування роботи з співробітниками, що звільняються, базується на класифікації видів звільнень. Критерієм класифікації виступає ступінь добровільності догляду працівника з підприємства:

з ініціативи працівника, тобто. за власним бажанням;

з ініціативи роботодавця чи адміністрації;

у зв'язку із виходом на пенсію.

Зважаючи на важливість такої події, як відхід з підприємства, головним завданням служб управління персоналом при роботі з працівниками, що звільняються, є максимально можливе пом'якшення переходу в іншу виробничу, соціальну, особистісну ситуацію. Особливо це стосується останніх двох видів звільнень.

Ставлення підприємства до літніх співробітників (як і відповідна державна політика) є мірилом рівня культури управління та цивілізованості економічної системи.

Планування використання кадрів здійснюється у вигляді розробки плану заміщення штатних посад. Поряд з урахуванням кваліфікаційних ознак при визначенні місця роботи необхідно враховувати психічні та фізичні навантаження на людину та можливості претендента у цій галузі. При плануванні використання персоналу слід пред'являти до нього такі вимоги, щоб уникнути професійних захворювань, ранньої інвалідності, виробничого травматизму. Необхідно забезпечити умови праці, що відповідають характеру праці та відповідають науковим нормам. Особливу увагу слід приділяти зайнятості молоді, жінок, працівників похилого віку, осіб з обмеженими фізичними та психічними можливостями. З цією метою необхідно резервувати на підприємстві відповідні робочі місця.

На підприємствах існує потреба у навчанні, що включає перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників. Планування навчання персоналу охоплює заходи щодо внутрішньозаводського, позазаводського навчання та самопідготовки.

Планування навчання персоналу дозволяє використовувати власні виробничі ресурси, які працюють без пошуку нових висококваліфікованих кадрів на зовнішньому ринку праці. Крім того, таке планування створює умови для мобільності, мотивації та саморегуляції працівника. Воно прискорює процес адаптації працівника до змінних умов виробництва на тому самому робочому місці.

У практиці склалися дві форми навчання персоналу підприємства: на робочому місці та поза робочим місцем.

Навчання на робочому місці дешевше та оперативніше, воно характеризується тісним зв'язком із повсякденною роботою та полегшує входження у навчальний процес працівників, які не звикли до навчання в аудиторіях.

Найважливіші методи навчання на робочому місці: метод завдань, що ускладнюються, зміна робочого місця (ротація), спрямоване набуття досвіду, виробничий інструктаж, використання працівників як асистентів, метод делегування (передачі) частини функцій і відповідальності.

Навчання поза робочим місцем ефективніше, але пов'язані з додатковими фінансовими витратами і відволіканням працівника з його службових обов'язків. При цьому свідомо змінюється середовище та працівник відривається від повсякденної роботи.

Найважливішими методами навчання поза робочим місцем є: читання лекцій, проведення ділових ігор, розбір конкретних виробничих ситуацій, проведення конференцій та семінарів, формування груп з обміну досвідом, створення гуртків якості.

Витрати на персонал є основою для розробки виробничих та соціальних показників підприємства. Частка витрат на персонал у собівартості продукції має тенденцію до зростання, що обумовлено такими факторами:

відсутність прямої залежності між продуктивністю праці та витратами на персонал;

впровадження нових технологій пред'являє вищі вимоги до кваліфікації персоналу, який стає дорожчим;

зміна законів у сфері трудового права, поява нових тарифів, підвищення ціни товари першої необхідності (зовнішні чинники).

При плануванні витрат на персонал слід мати на увазі насамперед такі статті витрат: основна та додаткова заробітна плата, відрахування на соціальне страхування, витрати на відрядження та службові роз'їзди; витрати на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів; витрати, пов'язані з доплатами за громадське харчування, житлово-побутовим обслуговуванням, культурою та фізичним вихованням, охороною здоров'я та відпочинком, забезпеченням дитячими установами, придбанням спецодягу. Слід також планувати витрати на охорону праці та навколишнього середовища, створення більш сприятливих умов праці (дотримання вимог психофізіології та ергономіки, технічної естетики), здорового психологічного клімату на підприємстві, витрати на організацію робочих місць.

Планування потреби у матеріальних ресурсах

На підприємстві розробляється програма матеріального забезпечення, тобто. забезпечення матеріальними ресурсами - сировиною, запасними частинами, матеріалами та комплектуючими деталями тощо, - для безперебійного здійснення виробничого процесу та випуску високоякісної продукції. Ця програма включає наступні аспекти:

прогнозування попиту;

розміри складських запасів та резервів;

розміри партій, що закуповуються матеріальних ресурсів;

потужність підприємства з ресурсів.

Проблемі закупівель матеріальних ресурсів приділяється дуже серйозну увагу, оскільки зазвичай майже половину витрат підприємств відносять на закупівлі сировини, комплектуючих елементів та виробничі послуги. Розрахунок потреби у матеріальних ресурсах має значення для організації. Він безпосередньо впливає на маркетинг, фінансову службу і виробничу функцію.

Якщо закупівлі здійснюються лише виконання одного замовлення споживача, то обчислення робляться саме у отримане замовлення. Разом з тим є цілком певні розрахунки закупівлі річного споживання сировини, комплектуючих частин на рік. Якщо прийняти річне споживання за А, вартість оформлення замовлення – Т, закупівельну ціну однієї одиниці – Р, витрати на зберігання (у відсотках від вартості запасів на рік) – I, то розрахувати потребу в матеріалах можна за допомогою наступної формули:

За налагодженого виробництва вигідніше робити річні закупівлі.

При закупівлі менеджер має:

разом з експертами визначити потребу закупівель та їхню якість;

вибрати відповідну торгову фірму чи підприємство-постачальника;

провести випробування товару, що закуповується.

На кожному підприємстві має проводитись аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів. Для розрахунків найчастіше застосовуються суспільні методики калькуляцій. Можна навести ряд наочних формул оцінки ефективності використання матеріальних ресурсів:

Важливе значення для успішної роботи підприємства, безперебійного перебігу виробничого процесу має синхронізація постачання матеріальних ресурсів. У сучасних умовах на синхронізацію постачання матеріальних ресурсів впливають кон'юнктура ринку та особливості технологічних процесів підприємств-споживачів. На зарубіжних підприємствах вирішення цих питань пов'язане із теорією управління запасами.

Суть цієї теорії полягає у наступному.

Запаси призначені послабити залежність між постачальником, виробником та споживачем. Крім того, наявність запасів дозволяє забезпечити виробництво сировиною оптимальними партіями. Існують різні види запасів, що забезпечують виконання різних функцій.

Буферні запаси організуються між постачальником і споживачем, використовуються компенсації витрат, що з затримками руху матеріалів, послаблення залежності споживача від постачальника, для закупівлі товарів партіями оптимальних розмірів.

Виконують такі функції:

компенсують відхилення фактичного попиту гарантійного запасу;

забезпечують виробництво продукції партіями раціонального розміру;

забезпечують задоволення очікуваного попиту.

Пов'язані із просуванням матеріальних ресурсів.

Гарантійний запасслужить задоволення непередбачуваного збільшення попиту.

Практична реалізація товарної політики для підприємства передбачає оптимізацію запасів. Критерієм оптимальності є мінімум витрат: внаслідок відсутності продукції до витрат приплюсовуються неотриманий прибуток, витрати на зміст запасів.

У всіх товаропровідних операційних системах є певні запаси. Мета створення запасів - утворення певного буфера між послідовними поставками матеріалів та виключення необхідності безперервних поставок. Запаси вихідних матеріалів існують до створення буфера також між обсягом закупівель та обсягом їх споживання у виробництві. Цей буфер забезпечує оперативну гнучкість.

Модель управління запасами використовується визначення часу розміщення замовлень на ресурси та його кількості. Будь-яке підприємство має підтримувати певний рівень запасів, щоб уникнути затримок на виробництві, а також мати альтернативних постачальників. Таким чином, підприємства забезпечують свою безпеку у разі виробничих труднощів, які у ситуації одного постачальника завадили б випуску продукції.

Підтримка певного рівня запасу позбавляє втрат, що зумовлюються їх нестачею, а також дозволяє закуповувати матеріали вигідними партіями. Проте слід, що ці вигоди перекриваються додатковими витратами. Це витрати на зберігання, навантаження, виплату відсотків, витрат на страхування, втрат від псування, додаткових податків. Крім цього, необхідно враховувати, що існує можливість зв'язування капіталу, який міг би принести прибуток у разі вкладення його в акції, облігації чи банківські депозити.

Тому велика увага має бути приділена величині запасів. Витрата матеріалів із запасу зазвичай визначається попитом чи швидкістю їх використання. Необхідно приймати два рішення: рішення про час видачі замовлення на закупівлю матеріальних ресурсів та рішення про кількість чи обсяг цього замовлення.

Рішення, прийняті щодо потреби у матеріальних ресурсах і величини запасів, безпосередньо впливають чотирма виду виробничих витрат. Це вартість матеріальних ресурсів, витрати на оформлення замовлення на придбання матеріалів (конторські витрати на оформлення замовлення, транспортні витрати, витрати на приймання вантажу, витрати на налагодження обладнання та ін), витрати на зберігання матеріально-технічних запасів та витрати, викликані відсутністю запасів.

У японських, та був у американських і західноєвропейських фірмах стала вельми поширеною набула японська система організації процесу виробництва «канбан», що включає такі функції, як оперативне планування, контроль складських запасів, матеріально-технічне постачання, технічну підготовку виробництва. В основу системи «канбан» покладено принцип «точно вчасно», який полягає в тому, що на всіх фазах виробничого циклу необхідні деталі та компоненти надходять лише тоді, коли в них виникає потреба у ході виробничої операції.

За такої системи різко скорочуються непродуктивні витрати - на утримання складських запасів, товарорух. Важливо й те, що за цієї системи кожен робітник є контролером якості виробів, що надходять із підприємств субпостачальника. Після використання компонента у виробничому процесі робітник знімає з нього квитанцію «канбан» та повертає постачальнику, оскільки вона є підставою для подальшого отримання замовлення. Система «канбан» дозволяє, наприклад, випускати одночасно автомобілі різного типу в невеликій кількості кожної моделі на одній і тій же лінії. Вона забезпечує умови подальшого використання гнучких виробничих систем (ГПС), дозволяють домагатися скорочення витрат виробництва з допомогою раціональної організації виробничого процесу.

Впровадження ДПС у систему «канбан» обумовлено переходом від установки на кількість продукції до диверсифікації моделей з урахуванням попиту.

Існує попит на матеріальні ресурси, що у запасі. Цей попит називається залежним попитом, оскільки його використання пов'язане безпосередньо з планом виробництва. Виробничі плани розробляються заздалегідь, тому залежний попит можна прогнозувати із високим рівнем точності.

Система управління запасами із залежним попитом називається плануванням матеріальних потреб. Ціль такого планування полягає в тому, щоб мати в запасах тільки те, що безпосередньо потрібно для виконання плану поточного виробництва. При плануванні потреби у матеріальних ресурсах, що спрямовуються у запаси, враховуються:

сумарна потреба, яка розраховується на основі плану виробництва;

чиста потреба, яка визначається шляхом віднімання із сумарної потреби кількості, наявної, та замовленої кількості з терміном поставки, що відповідає плану виробництва;

з урахуванням термінів реалізації замовлень планується час розміщення замовлення так, щоб задовольнити чисту потребу планованої дати початку виробництва.

Вартість запасів на рік оцінюється в 15-40% вартості всіх ресурсів фірми, включаючи будівлі, обслуговування, оформлювальні роботи і неминучі втрати. Вона поділяється на дві групи:

Матеріальні ресурси. Місця зберігання. Втрати.

Ця вартість збільшується із збільшенням запасів.

Доставка та розміщення закупівлі. Вартість хибних покупок.

Ця вартість зменшується із збільшенням запасів.

Підприємство має, комбінуючи ці дві форми запасів, витрачати якнайменше коштів.

p align="justify"> При плануванні виробничих запасів визначають мінімальний розмір виробничого запасу, необхідного для безперебійної роботи підприємства.

Як уже було сказано, на величину виробничого запасу впливають три фактори: термін знаходження запасу на складі, кількість споживаного матеріалу на добу та ціна за одиницю споживаного матеріалу. Припустимо, що час знаходження сировини та матеріалів на складі складає 20 діб. Якщо протягом доби виробляється 200 штук товару, виготовлення кожної одиниці якого закуплено матеріали по 15 крб., то

Вартість виробничого запасу = 20 діб 200 шт. 15 руб. = 60 000 руб.

Важливою складовою, яка визначає розмір виробничого запасу, є термін перебування запасу складі чи інтервал часу між поставками.

Причому що більше партія товару, що закуповується, тим більше величина виробничого запасу, а це в свою чергу відбивається на величині витрат по складуванню, які теж збільшуються. Але водночас фірма несе витрати з обслуговування закупівель (витрати розміщення замовлення, приймання матеріалів та інших.). Ці витрати для однієї партію закупівель, зазвичай, однакові. Відповідно чим менше кількість закупівель, а партія сировини, що закуповується більше, тим менше ці витрати. Виходить, що визначення оптимальної величини закуповуваної партії сировини (і відповідно кількість партій) залежить від сумарних витрат зі складування та обслуговування закупівель. Вони мають бути мінімальними.

Оптимальну величину партії можна розраховувати за допомогою формули, що отримала назву формули Вільсона:

де Q - оптимальна величина партії, що закуповується; m - річний обсяг товарів, що закуповуються в кг, штуках або інших кількісних показниках; про - видатки обслуговування закупівель у розрахунку одну партию; k – ціна за одиницю товару; r - витрати на складування в % вартості середньорічного запасу. Виражається у вигляді десяткового дробу, наприклад, 10% = 0,10.

Виходячи з оптимальної величини партії, що закуповується, розраховується кількість закупівель сировини на рік. Знаючи щоденні кількості сировини, що споживається, визначають вартість виробничого запасу.

Однак у ряді випадків певний таким чином розмір виробничого запасу потребує уточнення. Залежно від призначення сировини, необхідності її підготовки до використання у процесі виробництва виробничий запас поділяється на поточний, підготовчий та страховий запас.

Підготовчий запасутворюється у випадках. коли потрібна попередня обробка матеріалів (сортування, комплектування партій тощо).

Страховий запас необхідний у низці випадків через непередбачені зміни термінів поставки або обсягу споживання сировини. Як правило, розмір страхового запасу визначається як 1/2 поточного.

Таким чином, величина виробничого запасу дорівнюватиме сумі поточного запасу, підготовчого (якщо є необхідність у його створенні) та страхового. Усі ці питання для підприємства вирішуються з концепцій логістики.

Планування собівартості та прибутку підприємства

Планування собівартості продукції

Це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції та її реалізацію.

Метою планування собівартості є економічно обгрунтоване визначення величини витрат, необхідні виробництва та реалізації продукції необхідної якості.

Нині собівартість є найважливішим розрахунковим показником, визначальним економічну ефективність виробництва. У ньому знаходять своє вираження рівень використання досягнень науково-технічного прогресу, інтенсифікація та організація виробництва та праці, і навіть рівень управління підприємством.

Чим вищий рівень технологічного та організаційного стану виробництва, вища якість роботи, тим меншими будуть витрати на одиницю продукції, тим нижчою буде собівартість і вищі доходи підприємства.

Вихідними для складання плану собівартості продукції є:

1) показники інших розділів плана;

2) результати аналізу виробничо-комерційної діяльності підприємства за попередній період;

3) нормативно-довідкові матеріали, інструкції міжгалузевого та галузевого значення.

Класифікація витрат за виробництво продукції

При плануванні, обліку та аналізі витрат, що утворюють собівартість поліграфічної продукції, застосовують такі види їх угруповань (див. табл. 7).

За принципом економічної однорідності витрати групуються за економічними елементами. Перелік економічних елементів єдиний всім галузей. Це забезпечує єдиний підхід до формування витрат і дозволяє порівнювати їхню структуру за різними галузями та виробництвами.

За економічними елементамискладається кошторис витрат за виробництво кожного підприємства. До неї включають витрати всіх структурних підрозділів підприємств, що у виготовленні продукції. У тих випадках, коли промисловий персонал підприємства виконує роботи, що не включаються до складу валової та товарної продукції, або надає послуги непромислового характеру будівельним організаціям, власному капітальному будівництву та обслуговуючим виробництвам та господарствам, пов'язані з цим витрати також включають до зведеного кошторису.

У кошторис витрат за виробництво не включають вартість продукції власного виготовлення, що споживається всередині підприємства на промислово-виробничі потреби (внутрішньозаводський оборот).

Кошторис витрат за виробництво становлять з урахуванням розрахунків:

витрат на матеріали, покупні вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій, технологічне паливо та енергію в основному виробництві, включаючи витрати, пов'язані з використанням ресурсів природної сировини;

основної та додаткової заробітної плати виробничих робітників основного виробництва;

а також розрахунків кошторисів:

витрат (калькуляцій собівартості продукції); цехів допоміжного виробництва;

витрат на підготовку та освоєння виробництва;

витрат на утримання та експлуатацію машин та обладнання;

загальновиробничих витрат;

загальногосподарських витрат;

транспортно-заготівельних витрат;

інших виробничих витрат;

позавиробничих витрат.

Залежно від місця здійснення витрат, тобто. основне, допоміжне виробництво та заводоуправління, витрати групуються за статтями калькуляції.

Статті калькуляції відбивають галузеві особливості. Їх перелік та склад чітко регулюються загальнопромисловими та галузевими інструкціями. За статтями калькуляції розраховується собівартість товарної продукції, її окремих видів (калькуляційних груп) та процесів (цехів).

Для планування, обліку та калькулювання собівартості промислової продукції встановлено таку номенклатуру статей витрати:

Сировина і матеріали.

Поворотні доходи (віднімаються).

Покупні вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх організацій та підприємств.

Основна заробітна плата виробничих робітників: 4.1 - враховується на замовлення; 4.2. - не враховується на замовлення.

Додаткова вести виробничих робочих.

Відрахування на соціального страхування.

Загальновиробничі витрати.

Загальногосподарські витрати.

Втрати від шлюбу (тільки у звітних калькуляціях).

Позавиробничі витрати.

Номенклатура статей витрат:

Сировина і матеріали.

Поворотні відходи (віднімаються).

Покупні вироби, напівфабрикати, роботи та послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій.

Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання.

Загальновиробничі витрати.

Загальногосподарські витрати.

Втрати шлюбу.

Інші виробничі витрати.

Позавиробничі витрати.

Стосовно технологічного процесувитрати поділяються на основні та накладні. Основні витрати безпосередньо пов'язані з первинними факторами виробництва (основні та допоміжні матеріали, заробітна плата основних та допоміжних робітників, електроенергія тощо для основного обладнання). Накладні витрати пов'язані з організацією виробничого процесу та управлінням. Вони зумовлені соціально-економічними умовами господарювання та організацією виробництва.

За способом віднесення на собівартістьпродукції витрати поділяються на прямі та непрямі. До прямих відносяться витрати (умовно-змінні), безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення конкретного виду продукції, які можуть бути включені в собівартість калькульованих груп або окремих замовлень (матеріали, покупні вироби та напівфабрикати, основна заробітна плата виробничих робітників та ін.). До непрямих (умовно-постійних) витрат відносяться витрати, які не можуть бути віднесені прямо на калькульовану групу або окреме замовлення (витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання, загальновиробничі, загальногосподарські та інші витрати). Ці витрати включають у собівартість непрямим шляхом - за принципами, визначеними інструкцією щодо планування, обліку та калькулювання собівартості на поліграфічних підприємствах.

По ролі у процесі виробництвавитрати поділяються на виробничіі позавиробничі. Виробничі витрати пов'язані із процесом виробництва. До позавиробничих витрат відносяться витрати на тару, упаковку, транспортування, витрати на збут і комерційні збори.

За доцільністю використаннявитрати можна поділити на продуктивніі непродуктивні. Непродуктивні витрати пов'язані з прямими втратами на виробництві (оплата простоїв, доплата за понаднормовий годинник роботи, оплата втрат від шлюбу не з вини робітників).

По можливості охоплення планувитрати поділяються на плановані та неплановані.

Залежно від відношення до обсягу виробництва витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні (пропорційні) витрати можуть змінюватися в залежності від обсягу продукції (основні матеріали, заробітна плата виробничих робітників, електроенергія на технічні потреби). Постійні (непропорційні) витрати не змінюються в залежності від обсягу виробництва (заробітна плата апарату керування, електроенергія, опалення).

Повна собівартість продукції, запланованої до випуску наступного року, визначається у узагальнюючому документі - кошторисі витрат за виробництво і продукції. При річному плануванні господарську діяльність підприємства кошторис витрат складається роком з поквартальною розбивкою. Однак це можливо за стабільних та прогнозованих умов господарювання. Високі темпи інфляції, індексація мінімального розміру оплати праці, зростання цін на сировину та паливно-енергетичні ресурси та інші фактори украй ускладнюють річне планування.

Увага до планування собівартості ослаблено, що обумовлено певною мірою і наданою підприємствам господарською самостійністю, та відсутністю обґрунтованих методичних розробок щодо планування виробничо-господарської та фінансової діяльності підприємств, що працюють у нашій країні у досить складній економічній обстановці. У умовах корисним і цілком можливим є складання квартальних кошторисів витрат за виробництво і продукції. Кошторис дозволяє розраховувати обсяг реалізації за собівартістю, прибуток від реалізації продукції, оцінити матеріаломісткість та трудомісткість продукції, прогнозувати потребу в оборотних коштах, вкладених у запаси, витрати та готову продукцію (див. табл. 8).

Сукупність витрат за елементами (пункти 1-5), перерахованих у кошторисі, становлять загальний обсяг витрат за виробництво продукції. Для визначення виробничої собівартості із загальної суми витрат за виробництво передусім виключаються витрати, які стосуються позавиробничі рахунки, - вартість робіт із капітальному будівництву та капітальному ремонту, який виконується для свого підприємства, транспортні послуги, надані сторонніми організаціями, тощо. Далі слід врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів та собівартості залишків незавершеного виробництва: приріст зменшує собівартість товарної продукції, зменшення – збільшує. Розрахована таким чином виробнича собівартість збільшується у сумі позавиробничих витрат визначення повної собівартості товарної продукції, запланованої до випуску певному періоді. Позавиробничі витрати включають витрати на упаковку виробів складі, транспортування продукції, комісійні збори та інші витрати, пов'язані зі збутом продукції.

Повна собівартість продукції, що підлягає випуску в планованому році, відрізняється від собівартості продукції, на основі якої визначається сума прибутку. Різниця обумовлена ​​наявністю залишків нереалізованої продукції початку планованого періоду і величиною залишків продукції, яка буде реалізована наприкінці планованого періоду.

У натуральному вираженні обсяг реалізованої продукції (РП) становитиме

РП = О 1 + ТП - О 2

де Про 1 - залишки нереалізованої продукції початку планованого періоду; 2 - залишки нереалізованої продукції на кінець запланованого періоду; ТП - товарна продукція, що планується до випуску наступного року.

Склад залишків нереалізованої продукції, їх величину за собівартістю слід враховувати під час планування витрат за реалізовану продукцію. Методика розрахунку витрат і виручки від продукції повинна бути єдиною, щоб прибуток визначався на той самий обсяг реалізованої продукції. Витрати на неї становитимуть

С рп = С о1 + С тп - С о2

де Срп - витрати на реалізовану продукцію за повною собівартістю на майбутній період (рік, квартал); С о1 - фактична виробнича собівартість залишків готової продукції, не реалізованої початку планованого періоду (рік, квартал); С тп - планова повна собівартість товарної продукції, запланованої до випуску майбутньому періоді (рік, квартал), визначається кошторисі витрат за виробництво і продукції; З о2 - планова виробнича собівартість залишків готової продукції, яка буде реалізована наприкінці планового періоду (року, кварталу).

Склади залишків початку і поклала край планованого періоду різняться, вони неоднакові і за різних методах планування виручки від продукції.

У сучасних умовах господарювання підприємства можуть використовувати один із двох методів обліку виручки, а відповідно та її планування залежно від того, що вважається моментом реалізації продукції: надходження грошей на розрахунковий рахунок (до каси підприємства) за відвантажену покупцю продукцію або відвантаження продукції та пред'явлення розрахункових документів покупцю.

У першому випадку, якщо виручка планується за надходженням грошей на розрахунковий рахунок (до каси підприємства), залишки нереалізованої продукції на початок запланованого періоду включає наступні елементи:

готову продукцію складі;

товари відвантажені, термін оплати яких не настав;

товари відвантажені, але не сплачені вчасно покупцем;

товари на відповідальному зберіганні у покупців.

При визначенні повної собівартості продукції, що реалізується, ці залишки приймаються в розрахунок за фактичною виробничою собівартістю звітного періоду в розмірі їх фактичної (очікуваної) наявності.

У складі залишків продукції на кінець запланованого періоду розраховують лише перші два елементи, оскільки товари, не сплачені покупцем у строк, що перебувають на відповідальному зберіганні у покупців, є наслідком порушення розрахункової та договірної дисципліни, а тому не плануються.

При визначенні залишків нереалізованої продукції запланованого періоду виходять із фондів випуску продукції з виробничої собівартості та норми запасу днями.

При річному плануванні використовуються дані 4-го кварталу, при квартальному плануванні – дані відповідного кварталу:

Про = (С тп 90 дн)×N,

де С - виробнича собівартість залишків нереалізованої продукції на кінець запланованого періоду; С тп – виробнича собівартість продукції 4-го кварталу; N – норма запасу в днях.

Норма запасу днями, хоча б орієнтовно, можна розрахувати кожному підприємстві. Вона має різний зміст для залишків готової продукції на складі та для товарів відвантажених, термін оплати яких не настав. По готової продукції складі норма днями - це кількість днів, протягом яких продукція перебуває в складі. Вона визначається як сума днів, необхідних добірки готової продукції, її комплектації, накопичення до розмірів транспортної партії, виписки розрахункових документів. По товарам відвантаженим, термін оплати яких настав, норма днями відповідає терміну документообігу, тобто. часу, який буде необхідний пробігу документів з банку постачальника до банку покупця і назад.

Планова калькуляція собівартості калькульованих груп є розрахунок груп, складений за статтями витрат, виходячи з прогресивних норм використання обладнання, витрат праці, витрати матеріалу, палива, енергії та проведення суворого режиму економії у витратах з управління та обслуговування виробництва.

Складанню планових калькуляцій повинні передувати розрахунок виробничої програми, матеріальних та трудових ресурсів та розробка таких кошторисів: витрат на виробництво по цехах допоміжного виробництва; витрат на утримання та експлуатацію машин та обладнання; загальновиробничих та загальногосподарських витрат, інших виробничих та позавиробничих витрат.

Вартість матеріалів визначають з урахуванням технічно обгрунтованих норм їх витрати. Витрати на матеріали включають у собівартість кожної калькульованої групи шляхом прямого розрахунку. Матеріали на технічні цілі включають пропорційно до основної заробітної плати виробничих робітників, що враховується на замовлення.

Витрати на енергію, що споживається на технологічні цілі, та паливо визначають на підставі норм витрати різних видів енергії на виробництво одиниці продукції та середньої їх ціни, що складається на підприємстві у запланованому році.

Основну заробітну плату робітників, безпосередньо зайнятих у виробництві відповідної калькульованої групи, розраховують, поділяючи її на заробітну плату, що враховується на замовлення, та заробітну плату, яка не враховується на замовлення.

Величину заробітної плати, що враховується на замовлення, визначають при відрядній оплаті виходячи з планових норм витрат по праці (норм виробітку) та відрядних тарифних ставок, при погодинній оплаті - виходячи з норм завдання та норм обслуговування, тарифних ставок або окладів та запланованого обсягу виробництва відповідних видів продукції. Заробітну плату, що не враховується на замовлення, відносять на калькульовані групи пропорційно до заробітної плати, яка враховується на замовлення.

Величину відрахувань на соціальне страхування визначають шляхом множення суми основної та додаткової заробітної плати, а також коштів із фонду матеріального заохочення або єдиного фонду оплати праці, що припадають на групу, що калькулюється, на встановлену норму відрахувань на ці цілі.

Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання містять витрати на утримання, амортизацію та поточний ремонт.

Номенклатура статей загальновиробничих витрат включає витрати, пов'язані з управлінням та утриманням цеху, у тому числі витрати на утримання, амортизацію та ремонт будівель, споруд, інвентарю, а також суми на знос малоцінних та швидкозношуваних інструментів та інвентарю та інші витрати.

До складу загальновиробничих витрат включаються непродуктивні витрати по цеху (втрати від простоїв, від шлюбу, перевитрата та псування матеріалів та інших матеріальних цінностей).

Номенклатура статей загальногосподарських витрат включає витрати на управління та організації виробництва, у цілому по підприємству. Вони поділяються на витрати, пов'язані з управлінням підприємством, та загальногосподарські витрати.

Підприємства, що виникають в результаті господарської діяльності, непродуктивні витрати не плануються і включаються до звітних даних за статтею загальногосподарських витрат.

Позавиробничі витрати включають витрати на тару, упаковку готової продукції, транспортування та інші витрати на збут.

Планова собівартість усієї товарної продукції підприємства повинна становити суму планової собівартості всіх калькульованих груп, послуг та робіт промислового характеру, включених до плану товарного випуску продукції підприємства.

Зниження собівартостімає важливе значення для підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку та рентабельності.

Розробці плану зниження собівартості передує аналіз собівартості продукції звітний період. У процесі аналізу виявляються резерви зниження собівартості, встановлюються причини надпланових витрат, непродуктивних витрат та прямих втрат на виробництві. Це поточні резерви. Для їх використання намічаються заходи технічного та організаційного характеру, спрямовані на покращення умов діяльності підприємства.

Впровадження у виробничий процес досягнень науки і техніки, докорінні зміни у способах виготовлення продукції, методах управління, організації праці та виробництва, вдосконалення господарського механізму відкривають величезні можливості для розвитку виробництва та підвищення його ефективності. Це перспективні резерви. Основні їх - трудові, матеріальні, поліпшення використання основних виробничих фондів. Задля реалізації резервів планується цілий комплекс заходів, вкладених у зниження собівартості.

Різні за масштабами, значимістю, змістом та наслідками заходи групуються в техніко-економічні чинники. Планування полягає у виборі напрямів та визначенні результату впливу техніко-економічних факторів на рівень та структуру собівартості.

У поліграфічній промисловості використовують таке угруповання техніко-економічних факторів:

Підвищення технічного рівня виробництва. Це впровадження нової техніки та прогресивної технології, механізація та автоматизація процесів виробництва, модернізація діючого обладнання, використання нових видів сировини, матеріалів, палива та енергії, покращення конструкції та технологічних параметрів продукції, що виготовляється.

Удосконалення управління, організації виробництва та праці. Тут мають на увазі поліпшення організації праці та використання робочого дня, підвищення рівня використання чинного устаткування, вдосконалення методів управління виробництвом, впровадження сучасних форм організації матеріально-технічного забезпечення виробництва, підвищення рівня концентрації виробництва, поглиблення його спеціалізації, розширення кооперування, використання прогресивних методів планування, обліку та аналізу, стимулювання, усунення зайвих витрат та втрат.

Зміна структури та обсягу виробництва. Це збільшення масштабів виробництва, вдосконалення номенклатури та асортименту продукції, підвищення її якості, збільшення фондовіддачі та ін.

Галузеві та інші фактори. Інші фактори, що не залежать від роботи підприємства, такі, як нові тарифи, ставки амортизаційних відрахувань та ін.

Роль кожної групи чинників у зниженні собівартості залежить від низки причин: ефективності заходів, які входять у цю групу чинників, напрями впливу загальну суму витрат, їх структури.

Планування прибутку

Планування прибутку - складова частина фінансового планування та важлива ділянка фінансово-економічної роботи на підприємстві. Прибуток планується окремо з усіх видів діяльності підприємства. Не лише полегшує планування, а й має значення для гаданої величини прибуток, оскільки деякі види діяльності не обкладаються податком з прибутку, інші - оподатковуються за новим ставкам. У процесі розробки планів прибутку важливо як врахувати всі чинники, які впливають величину можливих фінансових результатів, а й, розглянувши варіанти виробничої програми, забезпечити отримання максимальної прибыли.

За відносно стабільних цін та прогнозованих умов господарювання прибуток планується на рік у рамках поточного фінансового плану. Платники податку на прибуток зацікавлені в тому, щоб різниця між заявленим ними розміром авансових платежів податку та фактичними платежами була мінімальною, проте важливіша мета планування прибутку полягає у визначенні можливостей підприємства у фінансуванні своїх потреб.

Об'єктом планування є планування балансового прибутку, переважно прибуток від реалізації продукції, виконання, надання послуг. Основою розрахунку є виробнича програма, яка базується на замовленнях споживачів та господарських договорах.

У найбільш загальному вигляді прибуток - це різниця між ціною та собівартістю, але при розрахунку запланованого прибутку необхідно уточнити обсяг продукції, від якої очікується прибуток. Прибуток за товарним випуском планується з урахуванням кошторису витрат за виробництво і продукції, де визначається собівартість товарного випуску планового периода:

П тп = Ц тп - С тп,

де П тп - прибуток за товарним випуском запланованого періоду; Ц тп - вартість товарного випуску запланованого періоду у діючих цінах реалізації (без ПДВ, акцизів, торгових та збутових знижок); С тп - повна вартість товарної продукції запланованого періоду.

Прибуток від реалізованої продукції розраховується інакше:

П рп = В рп - З рп,

де П рп - Запланований прибуток по продукції, що підлягає реалізації в майбутньому періоді; У рп - запланована виручка від продукції в діючих цінах (без ПДВ, акцизів, торгових і збутових знижок); З рп - повна собівартість реалізованої у майбутньому періоді продукції.

Виходячи з того, що обсяг реалізованої продукції майбутнього запланованого періоду в натуральному вираженні визначається як сума залишків нереалізованої продукції на початок запланованого періоду та обсягу випуску товарної продукції протягом запланованого періоду без залишків готової продукції, які не будуть реалізовані наприкінці цього періоду, розрахунок запланованої суми від реалізації продукції набуде вигляду

П рп = П о1 + П тп - П о2

де П рп - прибуток від реалізації продукції планованому періоді; П о1 - прибуток у залишках продукції, не реалізованої початку планованого періоду; П тп - прибуток за товарної продукції, що планується до випуску в майбутньому періоді; П о2 - прибуток у залишках готової продукції, яка не буде реалізована наприкінці запланованого періоду.

Саме така методика розрахунку є основою застосування укрупненого прямого методу планування прибутку, коли легко визначити обсяг реалізованої продукції цінах і за собівартістю.

Прибуток підсумовується за всіма асортиментними позиціями. До отриманого результату додається прибуток у залишках готової продукції, не реалізованих початку планованого періоду. Після розрахунку прибутку від реалізації продукції вона збільшується на прибуток від іншої реалізації та заплановані позареалізаційні результати.

Укрупнений метод прямого рахунку застосуємо на підприємствах з незначною номенклатурою продукції, що випускається. Метод асортиментного розрахунку використовується при ширшому асортименті, якщо планується собівартість щодо кожного виду продукції. Основною перевагою способу прямого рахунку при відомих цінах і постійних витратах протягом мінімального періоду є його точність. Перш метод прямого рахунку був основним при плануванні прибутку. У сучасних умовах господарювання метод прямого рахунку можна використовувати при плануванні прибутку лише на дуже коротких проміжках часу, доки не змінилися ціни, заробітна плата та інші обставини. Це виключає його застосування при річному та перспективному плануванні прибутку.

При аналітичному методі планування прибутку розрахунок ведеться окремо за порівнюваною та незрівнянною товарною продукцією. Порівнювана продукція випускається у базовому році, який передує запланованому, тому відомі її фактична повна собівартість та обсяг випуску. За даними можна визначити базову рентабельність (Рб):

Р б = (П: С тп)×100%,

де По - очікуваний прибуток (розрахунок прибутку ведеться в кінці базового року, коли точний розмір прибутку ще не відомий); С тп – повна собівартість товарної продукції базового року.

Планування прибутку як багатогранний процес включає дві складові: процес освіти та процес розподілу прибутку (рис. ).

У плані з праці та кадрів здійснюється планування потреби фірми в персоналі, необхідному для виконання плану виробництва та реалізації продукції. Метою даного плану є визначення раціональної (економічно обґрунтованої) потреби фірми в персоналі та забезпечення ефективного його використання в запланованому періоді часу /6/.

Склад працюючих включає: виробничі робітники, допоміжні робітники, керівники, спеціалісти, службовці, молодший обслуговуючий персонал (МОП), пожежно-сторожова охорона (ПЗГ).

Для початку розрахуємо технологічно необхідну кількість виробничих робітників, тобто кількість присутніх робітників за такою формулою:

Р Т = Т/(ФРВ Н * До ПП ),

де До ПП- Коефіцієнт підвищення продуктивності праці (приймається від 1,2 до 1,25).

Р Т = 501 283 / (1970 * 1,23) = 207 чол.

Штатне кількість виробничих робочих, тобто. кількість робочих присутніх та відсутніх з поважних причин:

Р Ш = Т/(ФРВ Д * До ПП ),

де ФРВ Д- дійсний річний фонд робочого дня одного працюючого.

ФРВ Д = ФРВ Н * До Р ,

де До Р- Коефіцієнт втрат робочого часу (приймається від 0,96 до 0,98).

ФРВ Д = 1970 * 0,97 = 1910,9 год.

Р Ш = 501 283 / (1 658 * 1,23) = 246 чол.

Кількість допоміжних робітників:

Р ВСП = П ВСП * Р Ш,

де П ВСП- Відсоток допоміжних робітників (приймається від 25% до 35%).

Р ВСП = 0,25 * 246 = 62 чол.

Кількість керівників та спеціалістів:

Р РС = П РС (Р Ш + Р ВСП ),

де П РС- Відсоток керівників та фахівців (приймається від 10% до 15%).

Р РС = 0,1 * (246 + 62) = 31 чол.

Кількість службовців:

Р СЛ = П СЛ (Р Ш + Р ВСП ),

де П СЛ- Відсоток службовців (приймається від 4% до 6%).

Р СЛ = 0,05 * (246 + 62) = 15 чол.

Кількість молодшого обслуговуючого персоналу (МОП) та пожежно-сторожової охорони (ПЗГ):

Р МОП, ПСО = П МОП, ПСО (Р Ш + Р ВСП ),

де П МОП, ПСО- Відсоток МОП та ПСО (приймається від 2% до 3%).

Р МОП, ПСО = 0,02 * (246 + 62) = 6 чол.

Фонд заробітної плати виробничих робітників:

ФЗП ПР = ЗП ОСН. ПР + ЗП ДОП. ПР

Основна заробітна плата виробничих робітників:

ЗП ОСН. ПР = З Ч * Т * До П * До Н,

де З Ч- Годинна тарифна ставка (26,2 руб. / Год.);

До П- Поясний коефіцієнт до заробітної плати (15%);

До Н- Коефіцієнт, що враховує надбавки, доплати, премії (приймається від 1,35 до 1,4).

Додаткова заробітна плата виробничих робітників:

ЗП ДОП. ПР = Н * ЗП ОСН. ПР ,

де Н- Відсоток додаткової заробітної плати (приймається 10%).

ЗП ОСН. ПР = 26,2 * 501 283 * 1,15 * 1,35 = 20 389 937 руб.

ЗП ДОП. ПР = 0,1 * 20 389 937 = 2 038 994 руб.

ФЗП ПР = 20 389 937 + 2 038 994 = 22 428 931 руб.

Фонд заробітної плати допоміжних робітників:

ФЗП ВСП = ЗП ОСН.ВСП + ЗП ДОП.ВСП

Основна заробітна плата допоміжних робітників:

ЗП ОСН. ВСП = З Ч * Т ВСП * До П * До Н ,

де З Ч- Годинна тарифна ставка (21,3 руб. / Год.);

Т ВСП- трудомісткість допоміжних робіт (приймається від 25% до 35% трудомісткості виготовлення продукції).

Додаткова заробітна плата допоміжних робітників:

ЗП ДОП.ВСП = Н * ЗП ОСН.ВСП

ЗП ОСН. ВСП = 21,3 * (0,35*501 283) * 1,15 * 1,35 = 5 801 793 руб.

ЗП ДОП.ВСП = 0,1 * 5 801 793 = 580 180 руб.

ФЗП ВСП = 5 801 793 + 580 180 = 6 381 973 руб.

Фонд заробітної плати керівників та спеціалістів (приймається у розмірі від 17% до 20% ФЗП ПР):

ФЗП РС = 0,2 * 22 428 931= 4 485 786 руб.

Фонд заробітної плати службовців (приймається у розмірі 6-8% ФЗП ПР):

ФЗП СЛ = 0,06 *22 428 931 = 1 345 736 руб.

Фонд заробітної плати МОП та ПСО (беремо у розмірі від 2% до 3% ФЗП ПР):

ФЗП МОП, ПСО = 0,02 * 22 428 931= 448 579 руб.

Нарахування на ФЗП здійснюються у вигляді розрахунків внесків у ГВФ, що приймаються у розмірі 30% та внесків зі страхування від нещасних випадків (0,4% для АРП):

• 22 428 931* (0,3+0,004) = 6 818 395 руб.
• 6 381 973 * (0,3+0,004) = 5 543 199 руб.
• 4 485 786* (0,3+0,004) = 1 363 679 руб.
• 1 345 736 * (0,3+0,004) = 409 104 руб.
• 448 579 * (0,3+0,004) = 136 368 руб.

Таблиця 5.

Показники зведеного плану з праці та кадрів

Головним завданням плану праці та кадрів є забезпечення раціонального, ефективного використання персоналу підприємства у процесі виготовлення продукції. При розробці плану розраховується зростання продуктивності праці, яке забезпечувало б організації таке зниження витрат праці, яке необхідне в умовах конкуренції; визначається оптимальна чисельність персоналу, зайнятого безпосередньо на виробництві, в обслуговуванні та управлінні; обґрунтовуються гранично допустимі витрати на заробітну плату, витрати на робочу силу.

p align="justify"> Кадри або трудові ресурси підприємства - це сукупність працівників різних професійно-кваліфікаційних груп, зайнятих на підприємстві і що входять до його спискового складу. До спискового складу включаються всі працівники, прийняті на роботу, пов'язану як з основною, так і не основною діяльністю.

Трудові ресурси є головним ресурсом підприємства, від якості та ефективності використання якого багато в чому залежать результати діяльності підприємства та його конкурентоспроможність. Вони надають руху матеріально-речові елементи виробництва, створюють продукт, вартість і додатковий продукт у формі прибутку.

План з праці та кадрів включає розділи: планування зростання продуктивність праці, чисельності працюючих, фонду оплати праці, витрат за робочу силу. Самостійним розділом до плану праці включається план підготовки та підвищення кваліфікації персоналу.

Основу фонду оплати праці складає фонд заробітної плати промислових робітників. Він розглядається при складанні плану по кожному цеху з урахуванням чисельності основних промислових робітників, розряду та кількості запланованих до відпрацювання протягом року годин виробничої роботи. При цьому заробітна плата розраховується на основі запланованого годинника за рік. Потім цей годинник множиться на встановлену на підприємстві годинну тарифну сітку відповідного розряду. У результаті виходить прямий фонд заробітної плати основних та допоміжних робітників, зайнятих на основних технологічно нормованих операціях. Цей прямий фонд заробітної плати є основою загального (річного) фонду заробітної плати промислових робітників.

Аналіз виконання плану з праці - важливий напрямок економічного аналізу виробничо-господарської діяльності організації, метою якого є здійснення постійного контролю за ходом виконання отриманих завдань щодо підвищення трудового потенціалу та результатів роботи організації та зіставлення з результатами діяльності організацій-конкурентів, виявлення внутрішніх резервів.

Аналіз виконання плану з праці здійснюється за трьома основними напрямами: аналіз виконання плану за чисельністю, аналіз виконання плану з продуктивності праці та аналіз виконання плану щодо фонду заробітної плати.

Метою плану праці є розрахунок планової чисельності працюючих і витрат на оплату їх праці, що включаються до собівартості продукції (робіт, послуг).

Для цього потрібно спочатку розрахувати фонд ефективного часу одного робітника. Календарний фонд встановлюється за календарем на рік. Кількість вихідних та святкових днів у перервному виробництві (меблеве виробництво) встановлюється також за календарем. У безперервному виробництві (ДВП) святкових днів немає, а кількість вихідних відведених на плановий ремонт та огляд обладнання – прийняти у розмірі 30 днів.

Номінальний фонд дорівнює різниці між календарним фондом та неробочими днями. Чергова та навчальна відпустка, неявки з дозволу адміністрації плануються на рівні звітних даних.

Таблиця 4.1 - Розрахунок фонду ефективного часу 1-го робітника на рік

Показники	Меблеве виробництво
	за звітом		за звітом
1 Календарний фонд, дні
2 Календарні неробочі дні:
2.1 вихідні
2.2 святкові
3 Номінальний фонд, дні
4 Неявки, дні
4.1 чергова відпустка
4.2 навчальна відпустка
4.3 через хворобу
4.4 з дозволом адміністрації
4.5 з неповажних причин
5 Фонд ефективного часу, дні
6 Номінальна тривалість зміни, год
7 Внутрішньозмінні втрати часу, год
8 Середня тривалість зміни, год
9 Кількість змін
10 Ефективний фонд, год

Інші матеріали...

Особливості інфляційних процесів у Республіці Білорусь
інфляція економіка грошовий ринок Проблема інфляції займає важливе місце в економічній науці, так як її показники та соціально-економічні наслідки негативно впливають на всі сторони життя суспільства, а також відіграють велику роль в економічній безпеці.

Національна економіка цілі та результати розвитку
Актуальність цієї теми відповідає потребам розвитку національної економіки та сучасного суспільства. Від успішного розвитку національної економіки країни залежить зростання добробуту населення. На основі вивчення тенденцій розвитку національної економіки...

Економічна ефективність розробки фторидної технології переробки монацитового концентрату
Ця робота присвячена оцінці економічної ефективності розробленої фторидної технології переробки монацитового концентрату. Монацитовий концентрат складається з різних хімічних речовин, основну частину з яких (понад 50%) займають рідкісноземельні елементи.

1.2 Значення плану праці, показники, вихідні матеріали для складання

План праці грає величезну роль при плануванні діяльності торгового підприємства. Головне завдання при складанні плану – забезпечення безперервного зростання продуктивності праці та середньої заробітної плати, економного та продуктивного використання робочої сили, підвищення кваліфікаційного та культурного рівня працюючих.

Кадрове планування має вирішувати питання підвищення ефективності праці, розвитку здібностей працюючих та створення гідних людини умов праці. Кадрове планування має дати відповідь такі питання: скільки працівників, який кваліфікації, коли і де потрібні; яким чином можна залучити потрібний та скоротити зайвий персонал без заподіяння соціальної шкоди; як краще використовувати персонал відповідно до його здібностей; як забезпечити розвиток кадрів до виконання нових робіт; як підтримувати знання працівників відповідно до запитів підприємства; яких витрат вимагатимуть заплановані кадрові заходи; визначення системи оплати праці та стимулювання праці.

План праці включає такі основні розділи.

1. Планування потреби у персоналі - визначається потреба у персоналі шляхом порівняння між майбутньою потребою та її наявністю за прогнозом. Виходячи з цього плануються заходи щодо досягнення або підтримки кількісної та якісної відповідності між потребою та наявністю. Ці заходи складаються з:

Вивчення та оптимізації організації праці та технологічних процесів;

Залучення, перерозподілу, вивільнення та розвитку (навчання) персоналу;

Спеціалізації та кооперації персоналу, покращення соціального обслуговування.

2. Планування чисельності працюючих - визначення мінімальної кількості працюючих, необхідного до виконання запланованого обсягу продажу продукції і на послуг. При визначенні чисельності необхідно врахувати плинність, розширення виробництва, відходи на пенсію на навчання, заклики до армії тощо. - Додаткову потребу в персоналі.

3. Планування фонду оплати праці - ФОП є сумою коштів необхідних підприємству та його підрозділам на оплату всіх видів робіт виконуваних працівниками підприємства. При плануванні ФОП визначають системи оплати праці працівників (мінімальну ставку, тарифну сітку, розцінки за відрядну работу).

4. Планування ефективності праці - ефективність живої праці створює цінності та вимірюється кількістю цінностей створених в од. часу одним робітником.

5. Планування трудомісткості продукції – характеризує витрати людської праці.

Планування соціального розвитку - визначення соціально-демографічної структури персоналу, забезпеченості працівників побутовими, житловими, культурними благами, оцінка рівня важкої праці, травматизму, виробничих захворювань. Додаткова інформація про соціально-психологічний клімат у колективі виходить у результаті інтерв'ювання, анкетування та тестування працівників.

Одним із найважливіших факторів успішної комерційної роботи підприємства є ефективне використання кадрових ресурсів. Аналіз показників з праці та заробітної плати, у зв'язку з цим, є одним із найважливіших етапів загального аналізу діяльності суб'єктів господарювання.

Аналіз складу, руху та ефективності використання персоналу підприємства починається з вивчення кількості працівників, їх складу за групами та рухами всередині підприємства.

Для характеристики кадрових ресурсів торговельного підприємства використовують цілу систему показників.

Кількісна характеристика персоналу вимірюється насамперед такими показниками, як облікова, явочна та середньооблікова чисельність працівників.

Облікова чисельність - це кількість працівників облікового складу на певну дату з урахуванням прийнятих та вибули за цей день працівників.

Явочна чисельність включає лише працівників, які з'явилися працювати.

Для визначення чисельності працівників за певний період використовується показник середньооблікової чисельності. p align="justify"> Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається як приватна від поділу суми всіх спискових даних за кожен день на календарне число днів у місяці.

З метою ефективності управління процесами формування та використання персоналу на підприємствах торгівлі застосовується класифікація за такими основними ознаками:

· Персонал управління

· Торгово-операційний персонал

· Допоміжний персонал

Розподіл персоналу торговельного підприємства за категоріями працівників є найбільш загальною формою функціонального поділу їх праці.

· За посадами та професіями. На підприємствах торгівлі у складі персоналу управління виділяють керівників (менеджерів), спеціалістів тощо; у складі торгово-операційного персоналу – посади (професії) продавців, касирів, контролерів-касирів тощо; у складі допоміжного персоналу – професії фасувальників, вантажників, прибиральників тощо.

· За спеціальностями. У складі посад фахівців виділяють економістів, фінансистів, товарознавців, бухгалтерів тощо; у складі продавців виділяють спеціальності продавців продовольчих товарів, продавців непродовольчих товарів тощо.

· За рівнем кваліфікації. Працівники основних посад, професій та спеціальностей залежно від рівня знань, уміння та трудових навичок підрозділені на низку кваліфікаційних категорій (продавці та касири – на 3, спеціалісти – на 4, вантажники – на 6 тощо).

· За статтю та віком. Відповідно до чинного порядку обліку на підприємствах торгівлі виділяються чоловіки віком до 30 років, від 30 до 60 років, понад 60 років; а жінки відповідно до 30 років, від 30 до 55 років, понад 55 років. З метою ефективного управління рухом персоналу на великих підприємствах торгівлі може бути прийнято і детальніше угруповання працівників за віком.

· За стажем роботи в торгівлі. Чинною практикою обліку передбачається угруповання працівників торгових підприємств зі стажем роботи у торгівлі до 1 року; від 1 до 3 років; від 3 до 10 років; понад 10 років. У конкретних цілях управління персоналом це угруповання також може бути деталізовано.

· По відношенню до власності. Залежно від цієї ознаки на підприємствах торгівлі виділяють працівників – власників його майна та найманих працівників.

· За характером трудових відносин. За цією ознакою працівники торгових підприємств поділяються на постійних та тимчасових.

Рух працівників для підприємства (оборот) характеризують такі показники:

· Коефіцієнт обороту по прийому - це відношення чисельності всіх прийнятих працівників за даний період до середньооблікової чисельності працівників за той же період;

· Коефіцієнт обороту з вибуття - це відношення всіх вибулих працівників до середньооблікової чисельності працівників;

· Коефіцієнт плинності кадрів - це ставлення вибули з підприємства з неповажних причин (за ініціативою працівника, через прогули та ін) до середньооблікової чисельності (визначається за певний період).

Управління персоналом пов'язане з розробкою та реалізацією кадрової політики, основними цілями якої є:

· Задоволення потреби підприємства в кадрах;

· Забезпечення раціональної розстановки, професійно-кваліфікаційного та посадового просування кадрів;

· Ефективне використання трудового потенціалу підприємства.

Продуктивність праці – це ефективність, результативність використання кадрового ресурсу підприємства. Для вимірювання продуктивності праці використовуються два показники: вироблення та трудомісткість.

Основні фактори підвищення продуктивності праці можна класифікувати за трьома напрямками:

1. фактори, що створюють умови для зростання продуктивності праці: рівень розвитку науки, підвищення кваліфікації працівників, зміцнення трудової дисципліни, скорочення плинності кадрів та ін.)

2. фактори, що сприяють зростанню продуктивності праці: матеріальне та моральне стимулювання, вдосконалення оплати праці, впровадження науково та технічно обґрунтованих норм праці, впровадження прогресивної технології та ін.

3. чинники, безпосередньо визначають рівень продуктивність праці для підприємства: механізація і автоматизація виробничих процесів, поліпшення якості праці, ліквідація простоїв, усунення шлюбу, вдосконалення управління та організації праці та інших.

Аналіз діяльності ТОВ "ТМХ Сервіс" Уссурійськ

Наряд-допуск видається термін, необхідний виконання заданого обсягу работ. У разі невиконання роботи у вказаний у наряді-допуску час або зміни умов виконання робіт роботи припиняються, наряд-допуск закривається...

Аналіз трудомісткості продукції, що випускається (на прикладі ТОВ "СТК лтд")

Провідним показником плану праці є продуктивність праці. Вона вимірюється кількістю продукції, виробленої працівником за одиницю часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу.

Бізнес-план підприємства

Бізнес-план – візитна картка вашої компанії. Він дозволяє побачити та оцінити ваш бізнес очима інвестора. Бізнес-план – це схема вашого бізнесу, інформаційний інструмент продажу та операції. Бізнес-план є ключем тривалого успіху.

Бізнес-планування підприємництва

Бізнес-план, як документ, має виглядати професійно. Це рекламний документ, що представляє як фірму чи підприємця, і його бизнес. Зокрема, про його компетенцію судитимуть не лише за змістом...

Бізнес-планування для залучення державних інвестицій

Перш ніж складати бізнес-план, необхідно зібрати всю вихідну інформацію: 1. Попит на товар (роботи або послуги), який пропонується виробляти. Необхідно зрозуміти, що і кому продаватиметься і чому люди це купують.

Методи планування собівартості продукції

собівартість планування праця кадр Головним завданням плану з праці та кадрів є забезпечення раціонального, ефективного використання персоналу підприємства у процесі виготовлення продукції.

Перш ніж розпочати створення бізнес-плану, необхідно отримати весь комплекс необхідної інформації. У цьому плані можна назвати такі етапи бізнес-планування Бекетова О.Н., Найденков В.І. Бізнес планування. Конспект лекцій...

Особливості складання бізнес-плану

Бізнес-план є документом, у якому висвітлюються всі характеристики майбутньої організації, проводиться аналіз можливих проблем та ризиків, їх прогнозування та методи, за допомогою яких вдасться їх уникнути. Простіше кажучи...

Оцінка впливу бізнес-планування на кінцеві результати діяльності організації з метою їхнього покращення

Методика бізнес-планування як інструменту ефективного менеджменту досить розроблена. Під методикою бізнес-планування слід розуміти вимоги щодо змісту бізнес-плану, сукупність прийомів та їх послідовність.

Показники з праці та заробітної плати працівників та шляхи їх оптимізації з метою підвищення ефективності роботи організації

Аналіз показників з праці та заробітної плати включає дослідження таких показників як: 1. Чисельності працівників; 2. Продуктивність праці; 3. Фонду заробітної плати; 4. Середня заробітна плата...

2. Проаналізувати показники з праці та заробітної плати. 3. Дати характеристику економічної діяльності організації; 4. Оцінити стан трудових ресурсів організації та ефективність їх використання; 5...

Показники праці та заробітної плати працівників організації та шляхи їх оптимізації в сучасних умовах (на матеріалах ВАТ "Ратон")

Важливою частиною функціонування підприємства є забезпеченість трудовими ресурсами, ефективність їх використання, а також їхнє матеріальне стимулювання.

Розробка бізнес-плану (окремих розділів) при ухваленні інвестиційних рішень

З метою більш якісної підготовки бізнес-планів інвестиційних проектів, удосконалення методології їх розробки та виконання пункту 7 постанови Ради Міністрів Республіки Білорусь від 8 серпня 2005 р. № 873 «Про прогнози...

Розрахунок основних економічних показників діяльності підприємства галузі

План праці - одна з важливих складових плану виробничо-технічної та фінансової діяльності підприємства. Містить такі основні розділи: продуктивність праці, чисельність персоналу, фонд заробітної плати.

Бізнес-планування - це впорядкована сукупність стадій та дій, пов'язаних із ситуаційним аналізом навколишнього середовища, постановкою цілей бізнес-планування, здійсненням планування (розробкою бізнес-плану).