Джек і чарівні боби читання. Англійська казка Jack and the Beanstalk. Чи знаєте ви, що

Play Jack and the Beanstalk

Jack and the Beanstalk

THERE була once upon a time a poor widow whe had an only son named Jack, and a cow named Milky-white. And all they had to live on was the milk the cow gave every morning, which they carried to the market and sold. But one morning Milky-white gave no milk, і вони не знають what to do.

'What shall we do, what shall we do?' said the widow, wringing her hands.

'Cheer up, mother, I'll go and get work somewhere,' said Jack.

'We've tried that before, and nobody would take you,' said his mother; ‘we must sell Milky-white and with the money start a shop, or something.’

'All right, mother,' says Jack; 'it's market-day today, and I'll soon sell Milky-white, and then we'll see what we can do.'

So he took the cow's halter in his hand, and off he started. He hadn' t gone far when he met a funny-looking old man, who said to him: 'Good morning, Jack.'

'Good morning to you,' said Jack, and wondered how he knew his name.

'Well, Jack, and where are you off to?' said the man.

'I'm going to market to sell our cow there.'

'Oh, ви бачите proper sort of chap to sell cows,' said the man; 'I wonder if you know how багато хлопців make five.'

'Two in each hand and one in your mouth,' says Jack, as sharp as a needle.

'Right you are,' says the man, 'and here they are, the very beans themselves,' he went on, pulling out of his pocket a number of strange-looking beans. 'As you are so sharp,' says he, 'I don't mind doing a swop with you–your cow for these beans.'

'Go along,' says Jack; ‘wouldn’t you like it?’

'Ah! you don’t know what these beans are,’ said the man; 'якщо ви збираєтеся зайнятися ним, беручи їх наростати праворуч на небо.'

'Really?' said Jack; ‘you don’t say so.’

‘Yes, that is so, and if it doesn’t turn out to be true you can have your cow back.’

'Right,' says Jack, and hands him over Milky-white's halter and pockets the beans.

Back goes Jack home, і, якби він був дуже простий, він був забитий в часі, коли ви збираєтеся.

'Back already, Jack?' said his mother; 'I see you haven't got Milky-white, so you've sold her. How much did you get for her?’

'You'll never guess, mother,' says Jack.

'No, you don't say so. Good boy! Five pounds, ten, fifteen, no, it can’t be twenty.’

'I told you you couldn't guess. What do you say to these beans; they’re magical, plant them overnight and –’

'What!' says Jack's mother, 'have you been such a fool, such a dolt, such an idiot, as to give away my Milky-white, the best milker in the parish, and prime beef to boot, для набору paltry beans? Take that! Take that! Take that! And as for your precious beans here they go out of the window. And now off with you to bed. Not a sup shall you drink, and not a bit shall you swallow this very night.’

So Jack went upstairs до його малої кімнати в attic, і sad and sorry він був, щоб бути, як для себе його мамою куль, як для зламу його supper.

При останньому потрапили off to sleep.

When he woke up, the room looked so funny. The sun був shining в part of it, and yet all the rest was quite dark and shady. So Jack jumped up and dressed himself and went to the window. And what do you think he saw? Why, beans його матір'я had thrown out of the window in garden had sprung up into a big beanstalk which went up and up and up till it reached the sky. So the man spoke truth after all.

Beanstalk grew up quite close past Jack's window, будь-який had to do was to open it and give a jump on to beanstalk which ran up just like a big ladder. So Jack climbed, and he climbed and he climbed and he climbed and he climbed and he climbed and he climbed till at last he reached the sky. And when he got there he found a long broad road going as straight as a dart. Так, що я ходьби довкола й ходьби довкола й маю ходьби довкола тиля, що біжить до великого великого путячого будинку, і на доріжці вони були велику велику розмову.

'Good morning, mum,' says Jack, quite polite-like. 'Could you be so kind as to give me some breakfast?' For he hadn't had anything to eat, you know, night before and was as hungry as a hunter.

'It's breakfast you want, is it?' says the great big tall woman, 'it's breakfast you'll be if you don't move off from here. My man is angre and there's nothing he likes better than boys broiled on toast. You'd better be moving on or he'll be coming.'

'Oh! please, mum, do give me something to eat, mum. I've had nothing to eat since yesterday morning, реально і truly, mum,' says Jack. 'I may as well be broiled as die of hunger.'

Well, the ogre’s wife was not half so bad after all. З ним їсти Jack у китчину, і залицяє його на крик хребта і сік і джиг мілку. Але Jack hadn’t half finished these when thump! thump! thump! whole house began to tremble with the noise of someone coming.

'Goodness gracious me! It's my old man,' said the ogre's wife, 'what on earth shall I do? Вийде довжелезний пір і скакає в ньому.'

He was a big one, to be sure. На його шнурці я трьома трьома шнурами спираючись на шпильки, і ти не згорнув ним і трьома ними на стелі і ящику: 'Here, wife, broil me a couple of these for breakfast. Ah! what’s this I smell?

'Fee-fi-fo-fum,
I smell the blood of an Englishman,
Be he alive, or be he dead,
I'll have his bones to grind мої брижі.'

'Nonsense, dear,' said his wife, 'you' re dreaming. Або помітити, що ви смикаєте те, що маленький хлопець ви збираєтеся для хлопчика протягом дня. Тут, ви збираєтеся і мати вашу мандрівку і тиди вгору, і після того, як ви повернете, що ваш breakfast’ll be ready for you.’

So off the ogre went, and Jack був just going to jump out of oven and run away when the woman told him not. 'Wait till he's asleep,' says she; 'he always has a doze after breakfast.'

Well, ogre had його breakfast, і після того, як ти їдеш в велику truhlu і виходить з кількох taggers of gold, і знизу сісти і Counts till at last his head began to nod and he began to snore till the whole house shook again.

The Jack мізкує на tiptoe з його мідного, і як він був їздити овочом, щоб скручувати один штрихи з золота під його армою, і off he pelters till he came до beanstalk, і він трьом дном куль з золота, котрий, з плавання, біжить в його матір'ю garden, і він мав тягнуться вниз і з'їжджав вниз till at last he got home and told his mother and showed her the gold and said: 'Welt, mother, wasn't I right about the beans ? They are really magical, you see.’

Якщо вони живуть на лавці золота за деякий час, але на останній їхній бік до кінця це, і Jack зробить його кінцем до спроби його палку once more at top of beanstalk. So one fine morning he rose up early, and got on to beanstalk, and he climbed and he climbed and he climbed and he climbed and he climbed and he climbed till at last he came out on the road again and up to the great tall house he had been to before. There, sure enough, був великою точкою woman a-standing on doorstep.

'Good morning, mum,' says Jack, as bold as brass, 'could you be so good as to give me something to eat?'

'Go away, my boy,' said the big tall woman, 'or else my man will eat you up for breakfast. But aren’t you the youngster who came here once before? Do you know, that very day mі man missed one of its bags of gold.’

'That's strange, mum,' said Jack, 'I dare say I could tell you something about that, but I'm so hungry I can't speak till I've had something to eat.'

Well, the big tall woman was so curious that she took him in and gave him something to eat. But he had scarcely begun munching it as slowly as he could when thump! thump! they heard the giant’s footstep, and his wife hid Jack away in the oven.

All happened as it did before. In came the ogre as he did before, said: 'Fee-fi-fo-fum', and had his breakfast off three broiled oxen. The he said: 'Wife, bring me the hen that lays the golden eggs.' So she brought it, and the ogre said: 'Lay,' and it laid an egg all of gold. And then the gree began to nod his head, and to snore till the house shook.

Цей Jack зміщується над ним на tiptoe і пов'язаний з ним, і був off перед ви 'Jack Robinson'. Але цей час він ловить шпильку, яка збирає овець, і тільки як Jack got out of house he heard him calling:

'Wife, wife, what have you done with my golden hen?' And the wife said: 'Why, my dear?'

Але це було все Jack heard, для того, щоб кинути в бік кишені і climbed down like a house on fire. And when he got home he showed його матуся wonderful hen, and said 'Lay' to it; and it laid a golden egg every time he said ‘Lay.’

Well, Jack не був content, і він був довгий перед тим, як він визначив, що будь-яка спроба в його щастя буде на верхньому боці. З одним довжелезним роком, я збираюсь рано, і ходьба до beanstalk, і я climbed я climbed я climbed я climbed till he got to the top. Але цей час ти знайдеш те, що йти на gregre's house. And when he got near it, he waited behind a bush till he saw the gregre's wife йти з пальцем до get some water, and then he crept into the house and got into the copper. He hadn’t been there long when he heard thump! thump! thump! as before, and in came the ogre and his wife.

'Fee-fi-fo-fum, I smell the blood of an Englishman,' cried out the ogre. 'I smell him, wife, I smell him.'

'Do you, my dearie?' says the ogre's wife. 'Then, if it's that little rogue that stole your gold and the hen that laid the golden eggs he's sure to have got into the oven.' And they both rushed to the oven. Але Jack wasn't there, luckily, and the ogre' s wife said: 'There you are again with your fee-fi-fo-fum. Why, of course, it's boy you caught останній night that I've just broiled for your breakfast. How forgetful I am, і як кар'єра ви не знаєте, як між ними, і погано після всіх цих років.’

З величезним мішком вниз, щоб переглянути і подумати про це, але все, що здавалося б: 'Well, I could have sworn –' and he'd get up and search the larder and cupboards and everything, only, luckily, he didn't think of the copper.

Після того, як breakfast був over, the ogre called out: ‘Wife, wife, bring me my golden harp.’ So she brought it and put it on the table before him. Then he said: 'Sing!' and the golden harp sang most beautifully. And it went on singing till the ogre fell asleep, and commenced to snore like thunder.

The Jack захищений від copper-lid дуже quietly and got down like mouse and crept on hands and knees till he came to the table, when up he crawled, caught hold of golden harp and dashed with it towards the door. Але harp called out quite loud: ‘Master! Мастер!

Jack ran as fast as he could, and the ogre came rushing after, and would soon have caught him only Jack had a start and dodged him a bit and knew where he was going. Коли ви збираєтеся на beanstalk ogre не більше 20 yards away коли suddenly he saw Jack disappear like, and when he came до кінця краю he saw Jack underneath climbing down for dear life. Well, the ogre didn’t як trusting himself до такої легені, and he stood and waited, so Jack got another start. Але тільки це harp cried out: ‘Master! Майстер! Вниз climbs Jack, і після його climbed the ogre. By this time Jack had climbed down and climbed down and climbed down till he was very nearly home. So he called out: 'Mother! Mother! bring me axe, bring me an axe.' clouds.

Але Jack скакнув вгору і стрибає човна і затока chop at beanstalk, що cut it half in two. Великою мішкою білизну shake and quiver, so he stopped to see what was the matter. The Jack gave ще один chop with axe, and beanstalk був cut в двох і began to topple over. Там є величезний бік down and broke його корон, і beanstalk came toppling after.

The Jack показує його матуся його льодовий harp, і що з шоу, що й selling golden eggs, Jack й його матуся стає дуже rich, і він наповнений великими принципами, і вони живуть приємно ще після.

Давним-давно, а точніше сказати - не пригадаю колись, жила на світі бідна вдова з сином. Допомоги їм чекати не було звідки, от і впали вони в таку потребу, що часом не залишалося ні жмені борошна в хаті, ні клаптика сіна для корови.

Ось якось мати й каже:

Мабуть, робити нічого, Джеку, доведеться нам продати корову.

Чому? - спитав Джек.

Він ще питає, чому! Та щоб купити хліба на прокорм, дурна голова твоя!

— Гаразд,— погодився Джек.— Завтра вранці відведу Буру на базар. Візьму за неї гарну ціну, не турбуйся.

На другий день рано-вранці Джек підвівся, зібрався і погнав корову на базар. Шлях був не близький, і Джек не раз згортав з курної дороги, щоб самому відпочити в тіні і дати корові пощипати свіжої трави.

Ось так сидить він під деревом і раптом бачить: бреде назустріч якийсь чудовий коротун з худою торбинкою за спиною.

Доброго дня, Джеку! - сказав дивний коротун і зупинився поряд. - Куди це ти прямуєш?

Доброго дня, вже не знаю, як вас на ім'я, — озвався Джек. — Іду на базар продавати корову.

Продай її мені, і справа з кінцем, - запропонував коротун.

Із задоволенням, - відповів Джек. - Все краще, ніж тупотіти по спеці. А чи багато ви за неї дасте?

Стільки, що тобі не снилося!

Та НУ! - засміявся Джек. - Що мені снилося, про те я знаю один.

А чоловічок тим часом зняв з плеча свою котомочку, порився в ній, вийняв п'ять простих бобів і простяг їх на долоні Джеку:

Тримай. Будемо з розрахунку.

Що таке? - здивувався Джек. - П'ять бобів за корову?

П'ять бобів,— поважно підтвердив чоловічок.— Але яких бобів! Увечері посадиш - на ранок виростуть до самого неба.

Не може бути! - вигукнув Джек, розглядаючи боби. - А коли вони виростуть до самого неба, тоді що?

Ну гаразд, по руках! - погодився Джек.

Він утомився від ходьби і від спеки і радий був повернути додому. До того ж цікавість його розібрала: що за дивина така?

Взяв він боби, віддав короту корову. Але куди той погнав її, в який бік, Джек не помітив.

Здається, щойно стояли вони поруч і раптом зникли - ні корови, ні чудового перехожого.

Джек повернувся додому і каже матері:

Корівку я продав. Поглянь, яку мені дали за неї чудову ціну. - І показав їй п'ять бобів.

Наступного ранку прокинувся Джек не по-старому. Зазвичай його сонце будило своїм яскравим світлом в обличчя, а тепер у кімнаті стояла напівтемрява. "Дощик на подвір'ї, чи що?" - подумав Джек, зістрибнув з ліжка і визирнув у віконце.

Що за чуда! Перед його очима коливався цілий ліс стебел, листя і свіжих зелених пагонів. За ніч бобові паростки вимахали аж до неба; небачені чудові сходи височіли перед Джеком: широкі, потужні, зелені, сяючі на сонці.

"Ну й ну! - сказав собі Джек. - Що там матінка не кажи, а ціна все-таки непогана за одну стару корову! Нехай мене олухом назвуть, якщо ці бобові сходи не доходять до самого неба. Але що ж далі?"

І тут він згадав слова вчорашнього чоловічка: "А далі дивися сам".

Ось і подивлюся, - вирішив Джек.

Він виліз із вікна і почав дертися вгору бобовим стеблом.

Він підносився все вище і вище, все вище і вище. Страшно подумати, як високо йому довелося влізти, перш ніж він нарешті дістався неба. Широка біла дорога пролягла перед ним. Він пішов цією дорогою і невдовзі побачив величезний будинок, і величезна жінка стояла на порозі цього величезного будинку.

Який чудовий ранок! - привітав її Джек. - І який чудовий у вас будиночок, господине!

Чого тобі? - пробурчала велетня, підозріло роздивляючись хлопчика.

Добра господиня! — відповів Джек. — З учорашнього дня я не мав ані крихти в роті, та й учора я залишився без вечері. Чи не дасте ви мені хоч маленький шматочок на сніданок?

На сніданок! - посміхнулася велетня. - Знай, що якщо ти зараз не втечеш звідси подобру-поздорову, то сам станеш сніданком.

Як це? - спитав Джек.

А так, що мій чоловік - велетень, який їсть таких хлопчиків. Зараз він на прогулянці, але якщо він повернеться і побачить тебе - одразу ж зварить собі на сніданок.

Кожен би злякався від таких слів, але тільки не Джек. Голод його був більший за страх. Він так просив і благав велетню дати йому хоч щось перекусити, що та нарешті зглянулася, впустила його на кухню і дала трохи хліба, сиру та молока. Але тільки-но він встиг проковтнути свій сніданок, як за вікном пролунали важкі кроки велетня: бум! Бом! Бум! Бом!

Ой, вийде мені боком моя доброта! — сполошилась велетня. — Швидше лізь у грубку!

І вона швидко запхала Джека у величезну охололу піч і прикрила її заслінкою. Тієї ж миті двері відчинилися і в кухню ввалився страшний велетень-людожер.

Він принюхався, запихкав голосно, як ковальське хутро, і проревів:

Тьфуй! Фуй! Уф! Ух!

Чую людський дух!

Будь він мертвий чи живий

Буде славною мені поживою!

Видно, старієш ти, муженеку, от і нюх у тебе притупився, - заперечила йому дружина.

Велетень не любив, коли йому нагадували про старість. Бурчачи і бурчачи, сів він за стіл і похмуро з'їв усе, що подала йому господиня. Після цього він наказав їй принести свої мішки із золотом - він мав звичку перераховувати їх після їжі для кращого травлення.

Велетня принесла золото, поклала на стіл, а сама вийшла доглянути худобу. Адже вся робота в будинку була на ній, а велетень нічого не робив – тільки їв і спав. Ось і зараз - тільки-но почав він перераховувати своє золото, як втомився, впустив голову на купу монет і захропів. Та так, що весь будинок заходив ходуном і затрясся.

Тоді Джек тихенько вибрався з печі, видерся по ніжці столу, схопив один з величезних мішків - той, що був ближче, - і пустився з ним навтьоки - за двері та за поріг та бігом широкою білою дорогою, поки не прибіг до верхівки свого бобового. стебла.

Там він сунув мішок за пазуху, спустився на землю, повернувся додому і віддав матері мішок із золотом. Цього разу вона його не лаяла, не давала тумаків, а навпаки – поцілувала та назвала молодцем.

Довго, коротко жили вони на те золото, що приніс Джек, але воно все вийшло, і вони стали такими ж бідняками, як і раніше.

Як бути? Звичайно, мати і чути не хотіла про те, щоб знову відпустити Джека до велетня, але сам він вирішив інакше. І ось одного ранку, потай від матері, він видерся по бобовому стеблу - все вище і вище, вище і вище, до самого неба, - і ступив на широку білу дорогу. Тієї широкої білої дороги прийшов він до будинку велетня, сміливо відчинив двері і опинився на кухні, де дружина велетня готувала сніданок.

З доброго ранку, господиня! - привітав її Джек.

А-а, це ти! - сказала велетня і нахилилася, щоб краще розгледіти гостя. - А де мішок із золотом?

Якби я це знав! - відповів Джек. - Золото завжди кудись зникає, просто дива з ним!

Чудеса? - Засумнівалася велетня. - Значить, воно не в тебе?

Самі посудіть, господине, прийшов би я до вас просити скоринку хліба, якби мав мішок золота?

Мабуть, ти маєш рацію, - погодилася вона і простягла Джеку шматок хліба.

І раптом – бум! бом! бум! бом! - будинок здригнувся від кроків людожера. Хазяйка ледве встигла впхнути Джека в піч і прикрити заслінкою, як людожер ввалився в кухню.

Тьфуй! Фуй! Уф! Ух!

Чую людський дух!

Будь він мертвий чи живий,

Буде славною мені поживою! - проревів велетень.

Але дружина, як і минулого разу, почала докоряти його: мовляв, людським духом і не пахне, просто нюх у нього від старості притупився. Велетень не любив таких розмов. Він похмуро з'їв свій сніданок і сказав:

Дружина! Притягни мені курку, яка несе золоті яйця.

Велетня принесла йому курку, а сама вийшла придивитися за худобою.

Клади! - наказав велетень, і курочка одразу ж знесла золоте яєчко.

Клади! - наказав він знову, і вона знесла друге золоте яєчко.

Так повторювалося багато разів, поки велетень не втомився від цієї забави. Він упустив голову на стіл і оглушливо захропів. Тоді Джек виліз із грубки, схопив чарівну несучку і кинувся навтьоки. Але коли він пробігав двором, курка закудахтала, і дружина велетня пустилася навздогін - вона голосно лаяла і загрожувала Джеку кулаком. На щастя, вона заплуталася у своїй довгій спідниці і впала, так що Джек якраз вчасно встиг добігти до стебла боба і спуститися вниз.

Дивись, що я приніс, мамо!

Джек поставив курочку на стіл і сказав: "Клади!" - і золоте яєчко покотилося столом. "Клади!" - І з'явилося друге золоте яєчко. І третє, і четверте...

З того часу Джек з матір'ю могли не боятися потреби, адже чарівна курочка завжди дала б їм стільки золота, скільки вони забажають. Тому мати взяла сокиру і хотіла зрубати бобове стебло. Але Джек чинив опір цьому. Він сказав, що це його стебло, і він сам срубає його, коли буде потрібно. Насправді він вирішив ще раз вирушити до велетня. А мати Джека задумала зрубати стебло вдруге, потихеньку від Джека, тому вона сховала сокиру неподалік бобів, щоб у потрібний часвін був під рукою. І ви скоро дізнаєтесь, як це знадобилося!

Джек вирішив знову відвідати будинок велетня. Але цього разу він не став одразу заходити на кухню, побоюючись, як би дружина велетня не звернула йому шию в помсту за вкрадену курку. Він сховався в саду за кущем, дочекався, коли господиня вийде з дому - вона пішла набрати води у відро, - пробрався на кухню і сховався в скриню з мукою.

Незабаром велетня повернулася назад і почала готувати сніданок, а там і її чоловік-людожер - бум! бом! бум! бом! - завітав з прогулянки.

Він шумно втягнув ніздрями повітря і страшенно заволав:

Дружина! Чую людський дух! Чую, побий мене грім! Чую його, чую!

Напевно, це той злодюжка, який стягнув курку,— відповіла дружина.— Він, мабуть, у грубці.

Але в грубці нікого не було. Вони обнишпорили всю кухню, але так і не здогадалися зазирнути в скриню з борошном. Адже нікому й на думку не спаде шукати хлопця в муці!

Ех, злість розбирає! - сказав велетень після сніданку. - Принеси мені, дружина, мою золоту арфу - вона мене втішить.

Хазяйка поставила арфу на стіл, а сама вийшла доглянути худобу.

Співай, арфа! - звелів велетень.

І заспівала арфа, та так солодко і втішно, як і птахи лісові не співають. Велетень слухав-слухав і невдовзі почав клювати носом. Хвилина, і він уже хропів, поклавши голову на стіл.

Тоді Джек вибрався з мучної скрині, видерся по ніжці столу, схопив арфу і кинувся навтьоки. Але коли він перескакував через поріг, арфа голосно задзвеніла і покликала: "Господар! Хазяїн!" Велетень прокинувся і визирнув за двері.

Побачив він, як Джек лепетав широкою білою дорогою з арфою в руках, заревів і кинувся в погоню. Джек мчав, як заєць, що рятує своє життя, а велетень мчав за ним величезними стрибками і оголошував все небо диким ревом.

Втім, якби він поменше ревів і побільше берег сили, то, мабуть, наздогнав би Джека. Але дурний велетень захекався і забарився. Він уже було і руку простяг на бігу, щоб схопити хлопчика, але той встиг добігти до бобового стебла і почав швидко-швидко дертися вниз, не випускаючи арфи з рук.

Велетень зупинився на краю небес і задумався. Він поторкав і навіть похитав бобове стебло, прикидаючи, чи витримає той його тягар. Але в цей час арфа ще раз покликала його знизу: "Господар! Господар!" - і він зважився: обняв обома ручищами стебло і почав дертися вниз. Дощем летіло зверху листя і уламки гілок, гнулися і гойдалися всі величезні зелені сходи. Джек глянув угору і побачив, що велетень його наздоганяє.

Мама! Мама! - закричав він. - Сокира! Неси скоріше сокиру!

Але сокири довго шукати не довелося: як ви пам'ятаєте, він уже був захований у траві під бобовим стеблом. Мати схопила його, почекала момент і, щойно Джек зістрибнув на землю, з одного удару перерубала стебло. Здригнулася громада, завагалася - і звалилася додолу з великим шумом і тріском, а разом з нею з великим шумом і тріском звалився додолу велетень і розбився на смерть.

З цього часу Джек з матір'ю загоїли щасливо і безбідно. Вони збудували собі новий будинок замість свого старого, застарілого будиночка. Говорять навіть, що Джек одружився на принцесі. Чи це так, не знаю. Може, й не на принцесі. Але те, що жили вони довгі роки у мирі та злагоді, це правда. А коли часом і відвідувало їхню смуток чи втому, Джек діставав золоту арфу, ставив її на стіл і говорив:

Співай, арфа!

І весь їхній смуток розсіювався без сліду.

Ілюстрації: Джон Пейшенс

Жив колись хлопчик на ім'я Джек. Батько його давно помер, і вони з матір'ю залишилися вдвох. Вони були дуже бідні. Точніше, у них нічого не було, крім однієї-єдиної корови, яка давала їм молоко.

Але, на жаль, настав день, коли корова перестала доїтися, і мати Джека вирішила, що краще тоді її продати. Звеліла вона відвезти корову до найближчого міста і продати її там на ярмарку. «Та щоб якнайдорожче», - суворо покарала вона. Вирушив Джек у дорогу. Але варто було йому пройти якихось пару миль, як побачив він дивного дідка-коротуна, що ледве діставав йому до плеча, що йшов дорогою назустріч.

Привіт, хлопче! Продай мені свою корову, - запропонував дідок. – А на сплату я тобі дам п'ять бобових зерен. Якщо ти посадиш їх у землю, то незабаром вони зроблять тебе багатієм.

Не встиг Джек і слова промовити у відповідь, як дід зник разом із коровою, начебто й не було його зовсім. Задумався Джек, чи правильно він вчинив, погодившись на такий обмін. Що на це скаже мати? Але справа зроблена і з важким серцем пішов він додому.

Як? Чому ти так скоро повернувся? - здивувалася мати. - Ну і за скільки монет ти продав корову?

За п'ять бобових зерен.

Який же ти глухий кут! Нам так потрібні гроші, в будинку нема чого! - Закричала мати на Джека. - І як тільки ти міг таке вигадати!

Вона схопила боби і викинула їх у вікно, а Джека послала спати голодним. Коли Джек прокинувся наступного ранку, то не міг дізнатися про свою кімнату. Вона вся була залита

приємним зеленим світлом. Джек підійшов до вікна і побачив дивовижну картину – боби, які мати викинула вчора з вікна, за ніч проросли, їхні пагони сплелися у величезне стебло, яке сягало високо-високо в саме небо.

Джек обережно вдягнувся, щоб не розбудити ще сплячу матір, переліз через підвіконня прямо на стебло і почав лізти по ньому. Він був просто впевнений, що багатство, про яке говорив йому дідок, чекає його там, нагорі.

Джек піднімався все вище та вище. Він подивився вниз - земля була так далеко, що йому стало страшно, у нього закружляла голова, і Джек мало не зірвався і не впав. Він вирішив більше не дивитися вниз і завзято підіймався вгору. Нарешті він потрапив на хмари, проліз трохи вище і побачив довгу дорогу.

Джек пішов дорогою і невдовзі побачив величезний замок попереду. Він підійшов до воріт замку і постукав. Незабаром йому відчинила двері величезна жінка.

Забирайся ти звідси подобру-поздорову, - порадила вона Джеку. - Якщо мій чоловік-велетень знайде тебе тут, він з'їсть тебе.

О прошу вас, пожалкуйте з мене! – благав Джек. - Я такий голодний, чи є у вас щось поїсти?

Велетня пошкодувала Джека. Вона провела його на кухню і дала шматок хліба із сиром. Тільки Джек встиг перекусити, як за дверима пролунали важкі кроки і громовий голос заревів:

Бух, бах, бах, бух,

Чую я людський дух.

Будь живий ти чи мертвий,

Все одно тобі кінець.

О господи, це мій чоловік! Тобі кінець! – вигукнула велетня. - Швидше лізь у грубку!

Велетень увірвався в кухню, підозріло озирнувся на всі боки, принюхався, але дружина його заспокоїла.

Нічим тут не може пахнути, крім моєї вівсянки, - сказала вона, ставлячи на стіл гігантську миску з кашею.

Велетень ще побурчав і почав їсти кашу. Спустошивши миску, він дістав з буфета кілька мішечків, висипав з одного з них на стіл цілу купу золотих монет і почав їх перераховувати.

Одна, дві, три, чотири...

Чим довше він вважав, тим частіше позіхав і, дорахувавши до десяти, заснув. Джек же весь цей час підглядав за велетнем через щілину у пічних дверцятах. І почувши хропіння, він вийшов із грубки і заліз на стіл, схопив мішечок із золотими монетами і кинувся тікати.

Золота цього Джеку з матір'ю вистачило надовго, але настав день, коли вони витратили останню монету. Тоді Джек вирішив знову піднятися нагору по бобовому стеблі і дістати ще грошей. Так і зробив. Велетня його відразу дізналася і запитала куди подівся мішок золота.

Я тобі все розповім, - пообіцяв їй Джек, - тільки, будь ласка, нагодуй мене спочатку.

Велетня провела Джека в замок і дала поїсти. Знову пролунали важкі кроки за дверима, і знову Джеку довелося сховатися. Нагодувавши чоловіка, велетня принесла йому маленьку курочку.

Курочка, а ну-но знеси мені яйце! - наказав велетень, і курка і справді знесла яйце і було воно з чистого золота. Незабаром велетень заснув. Тут Джек виліз із печі, схопив чудову курочку, вибіг із замку і швидше спустився бобовим стеблом униз на землю прямо в свій сад.

Як же мати була рада їхній новій курочці! Вона не молила на неї натішитися, щоразу бачачи все нові золоті яйця.

Тепер ми ніколи не голодуватимемо, - говорила вона.

Ішов час, але Джек почав нудьгувати і вирішив ще раз піднятися по бобовому стеблі. Він здогадувався, що велетня йому не зрадіє, і тому почекав, поки вона вийде із замку вішати білизну, а сам прокрався в замок і сховався в мідному горщику.

Незабаром велетень прийшов додому і, принюхуючись, закричав:

Бух, бих, бух, бух,

Чую людський я дух!

Будь живий ти чи мертвий,

Все одно тобі кінець.

Але тут прийшла велетня і почала запевняти чоловіка, що йому привиділося. Велетень заспокоївся і сів за стіл їсти. Досить наївшись, він крикнув:

Ану, дружино, неси мою арфу!

Дружина принесла арфу і поставила її на стіл.

Співай, арфа! – наказав велетень, і арфа ніжно заспівала колискову пісню.

Незабаром велетень заснув і Джек вибрався зі свого укриття, навшпиньки підкрався до столу, схопив арфу і кинувся тікати. Але цього разу йому не так пощастило, як колись: арфа раптом голосно закричала: «Хазяїне! Хазяїн!» - велетень прокинувся і побіг за злодієм. Від страху Джек помчав швидше за вітер і, добігши до бобового стебла, почав швидше спускатися вниз.

Раптом Джек почув страшний тріск і гуркіт, від якого Джек і бобове стебло заходили ходуном - це велетень спускався за ним! Джек почав спускатися ще швидше.

Мама! – крикнув він, опинившись на землі. - Швидше принеси сокиру!

Схопивши сокиру, Джек розмахнувся, рубанув по стеблі боба і трьома ударами перерубав його. Бобове стебло похитнулося - з-за хмар показалася його верхівка - і з усієї сили впав додолу. А разом із бобовим стеблом зі страшним ревом і гуркотом впав і сам велетень. Земля затремтіла - від удару велетень пробив у ній таку величезну яму, що так і не зміг вибратися з неї.

Бобове стебло засохло, але це було вже неважливо, адже курочка старанно несла золоті яйця, а арфа співала, і Джек з матір'ю більше ніколи не знали потреби.

Кінець

Англійська казка для дітей. Джек і бобове стебло

Тут ви знайдете не лише один із варіантів тексту казки з перекладом на російську мову, а й книжку-розмальовку до неї. Плюс бонус: картки із завданнями.

книжку-розмальовку до неї.

« Jack and the Beanstalk» (Джек і бобове зернятко) - це класична англійська казка, написана в найкращих традиціях англійського фольклору.
Існує кілька варіантів цієї казки. Ви можете знайти те, що вам більше подобається. Я наведу один із найпростіших скорочених варіантів цієї казки, він був представлений British Council.

Колись жив хлопчик на ім'я Джек. Він жив зі своєю мамою. Вони були дуже бідні. Все, що в них було – корова.

Одну ковзань, Jack's mother told Jack для того, щоб їх цукерки на ринку і показувати його. On the way, Jack met a man. He gave Jack деякі magie beans for the cow.

Одного ранку мама Джека сказала йому відвести корову на ринок і продати її. Дорогою Джек зустрів чоловіка. Він дав Джеку чарівні боби замість корови.

Jack took the beans and went back home. When Jack's mother saw the beans she was very angry. She threw the beans out of the window.

Джек узяв боби і пішов додому. Коли мама Джека побачила боби, вона дуже розлютилася. Вона викинула боби з вікна.

Наступного ранку Джек визирнув у вікно. Там виросло величезне бобове стебло. Джек вийшов надвір і почав дертися вгору стеблом.

He climbed up to sky через clouds. Jack saw a beautiful castle. He went inside.

Він дерся крізь хмари вгору до неба. Джек побачив гарний замок. Він зайшов до нього.

Jack heard a voice. "Fee, Fi, Fo, Fum!" Jack ran в cupboard.

Великий велетень зайшов до кімнати і сів. На столі лежали курка та золота арфа.

"Lay!" said the giant. The hen laid an egg. It was made of gold. "Sing!" said the giant. The harp began to sing. Soon the giant was asleep.

«Несися!» -Сказав велетень. І курка знесла яйце. Воно було золоте. "Пий!" - сказав велетень. І арфа почала співати. Незабаром велетень заснув.

Jack скакнув з клубника. He took the hen and the harp. Suddenly, the harp sang, “Help, master!”

Джек вистрибнув із шафи. Він узяв курку та арфу. Але раптово арфа заспівала: «Господарю, допоможи!»

The giant woke up and shouted, “Fee, Fi, Fo, Fum!” Jack ran and started climbing down the beanstalk. The giant came down after him.

Велетень прокинувся і закричав: "Фії, фі, фо, фам!" Джек побіг, він спустився бобовим стеблом. Велетень поліз униз за ним.

Jack shouted, “Mother, help!” Jack's mother took an axe and chopped down the beanstalk. Гіантська боротьба і розбита до краю. Nobody ever saw him again.

Джек закричав: "Мамо, допоможи!" Мама Джека взяла сокиру і перерубала бобове стебло. Велетень упав і розбився об землю. Ніхто більше його не бачив.

З його очима з'єднуються яєчні ящики і magic harp, Jack і його матуся жива приємно досі.

Джек і його мама жили довго і щасливо разом із куркою, що несе золоті яйця, та чарівною арфою.

Мої діти дуже люблять книжки-розмальовки. Вони самі вирізують сторінки, збирають книжку, розфарбовують і, звичайно, читають. При цьому читають вони навіть із великим задоволенням, оскільки виходить, що це їхня книжка.
Тому пропоную вам також освоїти ще один варіант «Джек та бобове стебло» у вигляді книжки-розмальовки. Текст казки тут ще легший.

Зразки сторінок:

У маленькому англійському селі жила бідна вдова і був у неї єдиний син на ім'я Джек. Настав такий день, що вже й їсти не було чого.

— Прийде, синку, продати нам корову, — сказала мати.

Вирушив Джек із коровою на базар. Дорогою зустрівся йому дідок.

- Я куплю твою корову, - сказав він. — А на сплату дам тобі три чарівні боби.

Недовго думаючи, Джек віддав старому корову, а з трьома бобами в жмені прибіг додому. Ох і розгнівалася мати на дурного сина! У серцях жбурнула вона боби за віконце.

Цього вечора Джек подався спати голодним, а вранці визирнув у вікно і обімлів. З його чарівних бобів виросло до неба товсте, як дерево, бобове стебло. Став Джек дертися стеблом і високо, серед хмар побачив широку дорогу. Дорога привела його до величезного будинку. Джек постукав у двері. Нікого. Тоді він увійшов і здивувався ще дужче: все в будинку було величезним-величезним. Не встиг хлопчик озирнутися, як на порозі пролунали громові кроки. Ледве він встиг пірнути під стіл, який був завбільшки з звичайний будинок, як у кімнату ввалився велетень. Принюхався велетень і загарчав:

- Фі-фо-фам!

Хто тут? Хто там?

Чи живий, мертвий, виходь!

Пощади від мене не чекай!

Джек затремтів від страху, але не ворухнувся. А велетень кинув у куток палицю і сів за стіл обідати. Наївшись до відвалу, велетень вийняв із кишені золоту монетку, брязнув нею по столу, і одразу виросла гора золота. Перерахував він золото, сховав його в мішок, а чарівну монетку знову засунув у кишеню. Потім ліг і заснув. Джек вискочив з-під столу, витяг у велетня монетку і кинувся навтьоки.

Наступного ранку Джек знову поліз по бобовому стеблі. Тепер він уже знав дорогу. Тільки-но встиг хлопчик сховатись під стіл, як у будинок протопав велетень. Він відчепив від пояса трьох здобутих телят, підсмажив їх, з'їв і випустив із клітки, що стояла в кутку, маленьку курочку. Закудахтала курочка і знесла золоте яєчко. Задоволений велетень узяв яєчко, а курочку знову замкнув у клітці. Після цього він ліг і заснув. Джек виліз з-під столу, схопив клітку з курочкою і був такий.

І третього ранку невгамовний Джек поліз по бобовому стеблі до хмар. Цього разу велетень приніс додому трьох баранів. Він швидко з'їв їх і зняв зі стіни арфу. Тільки він до неї доторкнувся, як заграла чарівна музика. Під звуки чудової мелодії велетень заснув. Прудкий Джек схопив арфу і кинувся геть. Але чарівна арфа продовжувала грати все голосніше та голосніше. Прокинувся велетень і кинувся за Джеком у погоню. Земля тремтіла під його ногами. Ось-ось наздожене він хлопчика. Але Джек встиг добігти до бобового стебла і почав швидко спускатися. На біду велетень не відставав, і коли Джек зістрибнув у двір свого будинку, з хмар з'явилася кудлата голова велетня. Тремтів і вигинався бобове стебло під вагою величезного тіла. Не розгубився Джек, схопив сокиру і перерубав стебло. Велетень з такою силою впав на землю з піднебесної висоти, що пробив величезну дірку, в яку сам і провалився.

Залишились у Джека нерозмінна монета, курочка, що несе золоті яйця, і арфа, що награє чарівні пісеньки. А мати обійняла сина й сказала:

— Ти сміливий та розумний хлопчик. Яка я рада, що ти продав корову за три чарівні боби!