Біографія ляшка. Олег Ляшко: біографія та досьє. Майно та фінансовий стан Олега Ляшка

Радикальна партія Олега Ляшка- політична партія України, яку очолює народний депутат України.

Історія партії.Партію було створено на установчому з'їзді в Миколаєві 18 серпня 2010 року під назвою Українська радикально-демократична партія. Зареєстровано Міністерством юстиції України 28 вересня 2010 року. На момент започаткування партію очолював Владислав Теліпко. 8 серпня 2011 року лідером партії було обрано позафракційного депутата Верховної Ради Олега Ляшка, а партія змінила назву на Радикальна партія Олега Ляшка.

Партія брала участь у виборах Верховної Ради 2012 року, але не пройшла до парламенту (партія отримала 1,08% голосів виборців). Сам Олег Ляшко балотувався по мажоритарному округу №208 у рідній Чернігівській області та став єдиним представником своєї партії у парламенті (отримав 55,67% голосів).

5 березня 2014 року позачерговий з'їзд Радикальної партії висунув Олега Ляшка кандидатом у президенти на виборах 25 травня 2014 року. За їхніми результатами Олег Ляшко посів 3-е місце, отримавши 8,32% голосів.

На виборах депутатів Київради у травні 2014 року партія отримала сім депутатських мандатів.

За підсумками позачергових парламентських виборів 26 жовтня 2014 року, партія отримала 7,44% (1173131 голосів). 4 листопада партія приєдналася до розробки і коаліційної угоди, на переговорах її представляв Ігор Попов.

Перша десятка виборчого списку Радикальної партії Олега Ляшка на парламентських виборах-2014:

1. Олег Ляшко – депутат Верховної Ради, лідер партії імені себе, народився у Чернігові, 43 роки. У 2007 році Ляшко став депутатом від партії Юлії Тимошенко, залишивши її у 2012 році, він уже обрався депутатом як представник власної партії. Депутат відомий своїми скандальними витівками.

2. Андрій Лозовий – депутат Київради, помічник Ляшко, заступник голови Радикальної партії, народився у Рівному, 25 років.

3. Сергій Мельничук – командир батальйону Айдар.

4. Інна Бордюг – українська співачка, яка виступає під псевдонімом Злата Огневич, народилася у Мурманську, Росія. Солістка державного ансамблю пісні та танцю Збройних сил України, заслужена артистка Автономної республіки Крим.

5. Юрій – Богдан Шухевич – син головнокомандувача УПА Романа Шухевича, радянський дисидент та політв'язень, Герой України, народився у селі Оглядів Львівської області. Колишній голова партії УНА-УНСО.

6. – політолог, політконсультант, екс-заступник голови Секретаріату президента, народився у селі Мізяківські Хутори Вінницького району Вінницької області.

7. Артем Вітко – командир спецбатальйону Луганськ-1.

8. – голова наглядової ради, ПАТ Чернігівська кондитерська фабрика Стріла, керівник виконкому Радикальної партії.

9. – депутат Київради, екс-заступник командира батальйону Азов. Керівник центру інформаційної та соціальної підтримкиучасників АТО.

10. Віктор Галасюк – президент Асоціації Інноваційний розвиток України, член Виконавчого комітету Українського товариства фінансових аналітиків (USFA), кандидат економічних наук.

Перша десятка виборчого списку Радикальної партії Олега Ляшка на парламентських виборах-2019:

1. Олег Ляшко
2. Віктор Галасюк – заступник Ляшка з питань економічної політики
3. Андрій Лозовий – нардеп від РП
4. Інга Маковецька – заступник голови Чернівецької облради
5. Іван Савка – полковник ЗСУ
6. Олег Авер'янов – керівник виконкому РП
7. Сергій Скуратовський – керівник Київської обласної організації РП
8. Дмитро Лінько – нардеп від РП
9. Олена Кошелєва – нардеп від РП
10. Віктор Вовк – заступник лідера РП

У результаті на виборах до ВРУ 2019 Радикальна партія Олега Ляшка не здолала прохідний бар'єр 5%.

Народний депутат Верховної Ради України

Україна

Олег Валерійович Ляшко(укр. Олег Валерійович Ляшко) (3 грудня, Чернігів) – український журналіст, політичний діяч, народний депутат України.

Біографічні дані

Народився у Чернігові. У 1998 р. закінчив юридичний факультет Харківського державного педагогічного університету імені Г. Сковороди.

1990-1992 – Кореспондент, газета «Молода гвардія» (Київ).

1992-1995 – Редактор газети «Комерційні вісті»

1995-1996 – Редактор додатку «Політика» газети «Правда України».

2000-2006 – Головний редактор газети «Свобода» (ЗАТ «Редакція газети „Політика“»).

2006-2007 – Народний депутат України V скликання від Блоку Юлії Тимошенко (№ 26 у виборчому списку). Голова підкомітету з питань організації роботи Верховної Ради Комітету ВР з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР.

З листопада 2007 року – народний депутат України VI скликання від того ж блоку (№29 у списку). З липня 2009 року – заступник голови Комітету ВР з питань бюджету. Голова Тимчасової слідчої комісії ВР з розслідування фактів порушення законодавства у сфері майнових, земельних та інших питань міським головою Харкова Михайлом Добкіним та секретарем Харківської міської ради Геннадієм Кернесом.

Судимості

• 21 червня 1993 року Олега Ляшка було затримано за підозрою у «розкраданні державного майна».
• 9 грудня 1994 року судова колегія у кримінальних справах Київського міського суду ухвалила вирок, у якому визнала Ляшка, який працював до арешту головним редактором газети «Комерційні вісті», винним у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 86-1, 191, 194 ч. 3 КК України. Суд визнав Ляшка винним у «розкраданні державного майна на суму 1 млн 300 тисяч рублів та колективного – на суму 1 млн 100 тисяч рублів», і засудив на 6 років ув'язнення з конфіскацією майна.
• Через півроку Верховний Судскоротив термін ув'язнення до 4 років.
• На волю Ляшко вийшов у травні 1995 року за амністією у зв'язку з 50-річчям Перемоги, а 1998 року судимість з нього була знята.

Гей-скандал

• Слідчий Олег Матвєєв, який вів допит Ляшка на відео, нині працює заступником голови ДПАУ, підтвердив справжність ролика:

Це відео було у матеріалах слідства. Тоді стосовно Ляшка Олега Валерійовича прокуратурою Києва розслідувалася кримінальна справа про шахрайство у особливо великих розмірах. Він отримав 5 років, відбув менше половини та звільнений умовно-достроково.

На запитання: «як орієнтація Ляшка належала до предмета розслідування?», Олег Матвєєв відповів: «У Ляшка судимість погашена і розголошувати якісь факти некоректно. Не думаю, хто це міг зробити. Тоді справа розслідувалася як звичайна рядова».

Посилання

Примітки

Категорії:

• Персоналії за абеткою
• Журналісти з алфавіту
• Журналісти України
• Народжені 3 грудня
• Народжені 1972 року
• Народжені у Чернігові
• Народні депутати Верховної Ради України V скликання
• Народні депутати Верховної Ради України VI скликання
• Випускники Харківського університету
• Народні депутати Верховної Ради України VII скликання

Wikimedia Foundation. 2010 .

Дивитись що таке "Ляшко, Олег Валерійович" в інших словниках:

Ляшко, Олег– Лідер Радикальної партії України Депутат Верховної ради України п'ятого та шостого скликань, з 2006 по 2010 рік був членом Блоку Юлії Тимошенко, після цього незалежний депутат. 2011 року очолив Радикальну партію Олега Ляшка. В минулому… … Енциклопедія ньюсмейкерів

Прізвище. Ляшко, Олександр Павлович (1915-2002) радянський державний і партійний діяч. Ляшко, Денис Петрович (нар. 1980) український футболіст. Ляшко, Іван Іванович (1922-2008) радянський, український учений, академік АН УРСР. Ляшко, Микола… … Вікіпедія

родина

Дружина – Росіта. Дочка – Владислава, 2002 р.н.

Біографія

Народився в Чернігові 3 грудня 1972 року. Коли Олегу було два роки, його батьки розлучилися, і мати змушена була віддати сина до дитячого будинку. Ляшко навчався у трьох школах-інтернатах: Яблунівській, Комарівській та Борзнянській, підробляв пастухом, а після здобуття середньої освіти вступив до училища та здобув спеціальність тракториста.

Наприкінці 1980-х років Олег захопився журналістикою, писав статті у районній газеті "Комуністична праця".

У 1990-1992 роках кореспондент газети "Молода гвардія"(Київ). Як стверджують очевидці, в газеті він видавав себе позашлюбним сином колишнього голови Ради міністрів УРСР Олександра Ляшка.

У 1992-1995 роках, після знайомства з міністром зовнішніх економічних відносин Олегом Слєпічовим став редактором газети "Комерційні вісті" Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України, а незабаром став помічником голови МВС України Андрія Василишина(за деякими даними, шантажуючи погрозами опублікувати викривальну статтю в "Комерційних звістях").

1995-1996 р.р. - редактор програми "Політика" газети "Правда України". Зазначалося, що видання, яке мало репутацію опозиційного, у 1997-1998 роках підтримувало рух "Громада", очолюваний Павлом Лазаренком.

1998 року отримав диплом юридичного факультету Харківського державного педагогічного університетуімені Г.Сковороди

На парламентських виборах 1998 року балотувався у Верховну Радупо Чернігівському виборчому округу №209. Але зняв свою кандидатуру.

На парламентських виборах 2002 року намагався стати депутатом від столичного округу №217, але отримав лише третій результат.

1999 року Московський районний суд Києва закрив "Політику"за розголошення державної таємниці у публікації 1997 року "Шпигунський роман" - статтю про військову частину в Одесі, яка займалася розвідувальною діяльністю.

У 2000-2006 роках - головний редактор газети "Свобода". ЗМІ писали, що при ньому "Свобода", яка також вважалася опозиційною, активно критикувала Леоніда Кучмута . Після звільнення Ляшка з посади головного редактора у 2006 році, у пресі його називали спонсором або власником газети, проте представники редакції "Свободи" повідомили, що Ляшко у 2012 році відмовився від її фінансування, вони наполягали на тому, що колишній головний редактор впливу на редакційну політику. видання практично не надавав.

На парламентських виборах 2006 року обрано до Верховної Ради України за списком БЮТ (№26). Як стверджує Михайло Бродський, у список він потрапив завдяки: Юлія Володимирівна спочатку була проти, а потім заспокоїлася".

2006-2007 рр. – народний депутат України V скликання. Голова підкомітету з питань організації роботи Верховної Ради Комітету ВР з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР.

Будучи депутатом, у 2006 році Ляшко виступив зі скандальною заявою, звинувативши лідера Соціалістичної партії України Олександра Морозав отриманні хабара за вступ до коаліції з Партією регіонів. Морозу вдалося через суд зажадати Ляшка спростувати свої слова.

З листопада 2007 року - народний депутат України VI скликання від того ж блоку (№ 29 у списку).

Навесні 2008 року Ляшко очолював тимчасову слідчу парламентську комісію з перевірки фінансових зловживань міським головою Харкова. Михайлом Добкінимта секретарем Харківської міської ради Геннадієм Кернесом. У пресі вважали, що підґрунтям розслідування було протистояння між Партією регіонів та БЮТ в області; вже через півроку конфлікт було улагоджено, про підсумки роботи парламентської комісії не повідомлялося.

З липня 2009 року – заступник голови Комітету ВР з питань бюджету.

У жовтні 2010 року було опубліковано відео, на якому нібито було знято допит Ляшка в прокуратурі 1993 року, де він розповідав про інтимні стосунки з чоловіком. Одразу після цього у БЮТ заявили, що скандал не стане приводом для виключення Ляшка із БЮТ. Проте за тиждень депутата було виключено із фракції за звинуваченням у недотриманні фракційної дисципліни при голосуванні за зміну конституції.

Сам Ляшко заявив, що відео було змонтовано, причому замовником створення ролика він назвав Олександра Турчинова та Андрія Кожем'якіна. У слідчих органах, у свою чергу, заявили, що запис є справжнім.

Після виходу з БЮТ Ляшко залишився незалежним депутатом Верховної Ради.

Влітку 2010 року Ляшко оголосив про створення Радикально-демократичної партії України. ЗМІ повідомляли, що ця політична організація провела свій перший установчий з'їзд ще у 2009 році, але остаточно оформилася у липні 2010 року, причому, за твердженнями одного з членів політради, генеральний секретар партії Владислав Теліпко"продав" її Ляшко. Наприкінці 2010 року партія отримала державну реєстрацію.

У серпні 2011 року організація була перейменована на Радикальну партію Олега Ляшка(РПОЛ), а сам депутат став її головою замість Теліпка. У програмі партії було заявлено "україноцентризм", залучення до управління країною молоді та скорочення більш ніж удвічі числа місць у Верховній раді.

У лютому 2012 року РПОЛ вперше взяла участь у виборах і одразу успішно: на дострокових виборах до Вінницької обласної ради вона набрала 10,11 відсотка голосів. У травні того ж року кандидат від партії, яку очолює Ляшко, переміг на виборах у мери міста Щорс Чернігівської області.

Влітку 2011 року Ляшко заявив, що виставить свою кандидатуру на чергових виборах президента України, які були заплановані на 2015 рік. " Я буду першим президентом з дитбудинку та першим президентом, який наведе лад в Україні", - казав він.

У листопаді 2011 року ЗМІ повідомили, що Ляшко виграв конкурс на посаду судді у Дніпропетровському окружному адміністративному суді.

28 жовтня 2012 року на парламентських виборах Олег Ляшко переміг у 208 мажоритарному окрузі та став народним депутатом України VII скликання.

25 травня 2014 року посів третє місце на президентських виборах, набравши 8,32% голосів виборців

Ляшко позиціонує себе як опозиційного радикального політика, проте ведучий програми "Шустер Live" Савік Шустерзаявив, що Олег Ляшко в ефірі "Шустер Live" неодноразово подався на запрошення адміністрації президента Віктора Януковича. Як зазначає головний редактор українського видання "Лівий берег" О. Базар, Ляшко вважається представником групи Фірташ-Льовочкіна.

11 липня 2014 року зареєстрував у Верховній Раді законопроект, який забороняє в'їзд на Україну 518 діячам культури – громадянам Росії, які підтримали "військову агресію" Росії проти України.

Активний учасник Євромайдану. 25 лютого 2014 року заявив про свою участь у дострокових виборах президента у 2014 році. 5 березня 2014 року V позачерговий з'їзд Радикальної партії висунув Олега Ляшка кандидатом у президенти.

8 березня 2014 року відвідав Крим, але був заблокований на виході з аеропорту представниками самопроголошеної на той момент місцевої влади.

У ніч із 9 на 10 березня 2014 року викрав депутата Луганської обласної ради Арсена Клінчаєва. Процес супроводжувався побиттям та зйомкою.

17 березня 2014 року вніс законопроект, в якому пропонувалося вважати учасників "сепаратистських мітингів за приєднання до Росії", а також тих, хто перешкоджає руху військових та військової техніки - зрадниками та посібниками окупантів.

На час "військової агресії" до зрадників, диверсантів, вбивць, мародерів, дезертирів та шпигунів пропонується застосовувати смертну кару. Законопроект передбачає розрив дипломатичних відносин та запровадження візового режиму з Росією, денонсування угод, заборону КПУ та Партії регіонів, заклик до ЄС заборонити в'їзд жителів Криму з російськими паспортами та інші заходи.

З 6 травня 2014 року брав участь у маріупольських сутичках, перед цим, 5 травня, записавши відеозвернення до українців. 11 травня 2014 року з'явилися повідомлення про те, що Ляшка затримано ополченцями Донбасу. Пізніше цю інформацію спростували. 16 травня 2014 року в Тернополі під час своєї передвиборчої поїздки публічно заспівав популярну серед українських футбольних ультрапісню "Путін х *ло"**.

23 травня 2014 року учасники батальйону Ляшка напали на будівлю міської ради у Торезі, де перебували прихильники Донецької народної республікита вбили як мінімум двох людей.

13 листопада 2014 року Олег Ляшко зробив заяву про те, що Радикальна партія відмовиться увійти до коаліції, якщо Україна укласти договір на постачання вугілля з Росією, і тим самим підтримає агресора.

Міжнародна правозахисна організація Amnesty Internationalзаявила про те, що на її думку, дії Олега Ляшка та його озброєних прихильників, що включають викрадення та жорстоке поводженняз людьми, є кричущим порушенням міжнародно-правових норм, у яких чітко зазначено, що тільки уповноважена влада може проводити арешти та затримувати людей. Також організація фіксувала вразливість звичайних людей з боку корумпованих чиновників і те, що українська влада не розслідує належним чином порушення прав людини і не притягує порушників до відповідальності.

25 травня 2014 року став "бронзовим призером" президентських виборів, набравши 8,32% голосів виборців

10 листопада 2014 року ЦВК України офіційно затвердила результати виборів до парламенту 8 скликання. Радикальна партія Олега Ляшка пройшла за списками, набравши 7,44% голосів.

У жовтні 2015 року Ляшко влаштував істерику у ВР та поклявся особисто розстріляти українських прокурорів та суддів. " Єдина можливість зруйнувати цю мафіозну систему - знищити ці суди та прокуратуру вщент, до нуля, спалити їх до чортової матері всіх". Ляшко запропонував боротися з корупцією радикальними методами: він запропонував "розстріляти десять прокурорів та суддів у науку нащадкам"." Ось тут, прямо перед приміщенням суду, щоб усім іншим не кортіло виконувати злочинні накази влади", - додав він, присягнувшись, що особисто стратить корупціонерів, коли Радикальна партія прийде до влади.

Доходи

Народний депутат Олег Ляшко, у своїй декларації за 2013 рік зазначив, - 195 тисяч 971 гривню. Нерухомість: ділянка землі 1,26 га, квартира 95,5 кв. м., квартира сімейного дитячого будинку площею 367,2 кв. м. і досить просторий гараж 127,5 "квадратів". Машини: Toyota Prado 2004 року випуску, Mercedes-Benz S 2006 року випуску та Land Rover Range Rover 2008 року.

Члени сім'ї кандидата у президенти (він вказав громадянську дружину та дочку) жодного доходу, згідно з документом, не мають. Дружина має у власності чверть квартири площею 20,5 кв. м.

Скандали, судимості

Ляшко має три судимості:

1994 року "Київські відомості" вперше написали про пригоди Олега Ляшка. За даними видання, "на підставі липових документів йому надали двокімнатну квартиру, шикарний робочий кабінет у будівлі Міністерства торгівлі обладнали телефонним спецзв'язком, повністю забили шафи гарним одягом та взуттям, а холодильник – заморським спиртним. У Харківській області, на автотехстанції йому майже задарма віддали новенькі "Волги". А коли Ляшко їхав на відпочинок, його супроводжував міліцейський ескорт...". Він представлявся помічником тодішнього міністра внутрішніх справ Василишина, вимагав оплати автомобілів, де він роз'їжджав.

За даними слідства, Ляшко здійснив розкрадання державного майна у сумі 1 млн 300 тис. крб. та колективного – на суму 1 млн 100 тис. руб., а всього – на загальну суму 2 млн 400 тис. руб. суму 1 млн 100 тис. карбованців.

9 грудня 1994 року судова колегія у кримінальних справах Київського міського суду винесла вирок, у якому визнала Ляшка винним у розкраданні державного та колективного майна в особливо великих розмірах; самовільне присвоєння влади чи звання посадової особи; підробки документів, штампів та печаток, збут їх та використання підроблених документів та засудив до 6 років ув'язнення з конфіскацією майна.

Покарання Ляшко відбував в Ізяславській колонії №31. За півроку Верховний суд скоротив термін ув'язнення до 4 років. На волю Ляшко вийшов у травні 1995 року за амністією у зв'язку з 50-річчям Перемоги, 1998 року Варвінським районним судомЧернігівській області судимість було достроково знято, але у 1999 році Чернігівський обласний суд це рішення скасував.

У червні 2001 року Олега Ляшка було засуджено до двох років умовно за серію публікацій. Вирок було оголошено після розгляду кримінальної справи, порушеної в 1997 році. Ляшка звинуватили у наклепі щодо колишнього виконувача обов'язків прем'єр-міністра Василя Дурдинцята начальника управління внутрішніх справ Одеської області генерала Григоренка.

1999 року Олег Валерійович був виправданий суддею Печерського райсуду Миколою Замковенком. У серпні 2006 року Європейський суд з прав людиниухвалив рішення на його користь. Суд визнав українську владу винною в порушенні права журналіста на свободу слова і зобов'язав їх виплатити Ляшку компенсацію в 3 тис. євро. Сам Олег Ляшко назвав цю справу політичною.

15 квітня 2002 року Олега Ляшка було затримано у Черкаській обласній прокуратурі після допиту. 18 квітня Сосновський районний суд Черкас продовжив термін запобіжного заходу щодо журналіста до 10 діб. Ляшка звинуватили у чиненні опору співробітникам міліції, які приїхали до редакції для вилучення тиражу газети "Свобода", в якому було надруковано текст запиту Григорія Омельченкащодо деяких аспектів діяльності екс-генпрокурора України Михайла Потебенька.

Після втручання Ради Європи Олега Ляшка відпустили на волю. У лютому 2003 року головного редактора газети "Свобода" визнали винним. Його оштрафували на 255 гривень.

5 жовтня 2010 року в Інтернеті з'явилося відео 1993 року, де Ляшко розповідає слідчому прокуратури про свій гомосексуальний зв'язок із високопосадовцем, якого він називає Боря, після умовлянь та обіцянок допомогти по службі.

Сам Ляшко спростував достовірність запису в письмовій заяві, назвавши її "фальшивкою", сфабрикованою завдяки "технічному прогресу" та "чудесам" монтажу. У прес-службі Генпрокуратури України(ГПУ) підтвердили, що Ляшко звернувся до них із заявою, в якій просить перевірити достовірність відеофрагментів, а також пояснити, як вони потрапили до ЗМІ.

Висловлювалися думки, які поділяв і сам Ляшко, що хід відео дали Олександр Турчинов, Андрій Кожем'якін та регіонали. Слідчий Олег Матвєєв, який вів допит Ляшка на відео, нині працює заступник голови ДПАУ, підтвердив факт відеозапису, але відмовився повідомити, хто такий "Боря".

У січні 2012 року 16-річний Вадим Терещенкоз організації захисту сексуальних меншин звинуватив Ляшка у зґвалтуванні

15 липня 2012 року було припинено спробу вивезення Олегом Ляшком до Туреччини двох вихованців ялтинського інтернату 12 та 14 років. 13 травня 2014 року стало відомо, що за цим фактом у Криму розпочато дослідчу перевірку.

Після виходу на телеканалі 1+1 (підконтрольного) чергового сюжету, присвяченого Олегу Ляшку, політик звинуватив Коломойського у доведенні його мами до передінфарктного стану, обізвав його "оксамитою мордою"і погрожував убити його, якщо з нею щось станеться. У сюжеті йшлося про махінації із землею, внаслідок яких земельні ділянкиу передмісті Києва отримала його мама, кум та троє членів його родини.

У липні 2014 року в мережі було викладено аудіозапис розмови, де нібито Коломойський вимагає організувати цькування Ляшка у підконтрольних йому ЗМІ. У жовтні у записі такого формату він дає вказівку генеральному директору холдингу 1+1 Олександру Ткаченказмінити текст новини про нову пісню футбольних фанатів, говорячи про те, що ця нова пісня присвячена не Путіну, а Ляшку.

Компромат

Шахрайство 1994 року Київські відомості вперше написали про пригоди Олега Ляшка. За даними видання, на підставі липових документів йому надали двокімнатну квартиру, шикарний робочий кабінет у будівлі Міністерства торгівлі обладнали телефонним спецзв'язком, забили шафи гарним одягом і взуттям, а холодильник - заморським спиртним. У Харківській області, на автотехстанції йому майже даремно віддали новенькі Волги. А коли Ляшко їхав на відпочинок, його супроводжував міліцейський ескорт… Словом, як бачимо, ще чотирнадцять років тому Олег Ляшко виявляв свої неабиякі таланти. Він представлявся помічником тодішнього міністра внутрішніх справ Василишина, вимагав оплати автомобілів, де він роз'їжджав. За даними слідства, Ляшко здійснив розкрадання державного майна у сумі 1 млн 300 тис. крб. і колективного - у сумі 1 млн 100 тис. крб., а всього - загальну суму 2 млн 400 тис. крб., завдавши збитків Мерефянської СДТО у сумі 2 млн 400 тис. крб., а фірмі Густа-Фуд - у сумі 1 млн 100 тис. карбованців. Згідно з вироком від 9 грудня 1994 року Ляшка було визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ст.ст. 86-1, 191, 194 ч. 3 КК України. Йдеться про: розкрадання державного та колективного майна в особливо великих розмірах; самовільне присвоєння влади або звання посадової особи; Ще одна судимість У червні 2001 року Олега Ляшка було засуджено до двох років умовно за серію публікацій. Вирок було оголошено після розгляду кримінальної справи, порушеної в 1997 році. Ляшка звинуватили у наклепі щодо колишнього виконувача обов'язків прем'єр-міністра Василя Дурдинця та начальника управління внутрішніх справ Одеської області генерала Григоренка. 1999 року Олега Валерійовича було виправдано суддею Печерського райсуду Миколою Замковенком. У серпні 2006 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення на його користь. Суд визнав українську владу винною в порушенні права журналіста на свободу слова і зобов'язав їх виплатити Ляшку компенсацію в 3 тис. євро. Сам Олег Ляшко назвав цю справу політичною. Повторно під вартою 15 квітня 2002 року Олега Ляшка було затримано у Черкаській обласній прокуратурі після допиту. 18 квітня Сосновський районний суд Черкас продовжив термін запобіжного заходу щодо журналіста до 10 діб. Ляшка звинуватили в чиненні опору співробітникам міліції, які приїхали до редакції для вилучення тиражу газети Свобода, в якому було надруковано текст запиту Григорія Омельченка щодо деяких аспектів буття та діяльності екс-генпрокурора України Михайла Потебенька. Після втручання Ради Європи Олега Ляшка відпустили на волю. У лютому 2003 року головного редактора газети Свобода визнали винним. Його оштрафували на 255 грн. Звинувачення на адресу Мороза 24 липня 2006 року Олег Ляшко заявив, що володіє доказами, що підтверджують передачу хабара регіоналам представникам Соцпартії. Йшлося про входження СПУ до коаліції з Партією регіонів та КПУ. За словами Ляшка, напередодні хтось передав йому запис розмови Андрія Клюєва з Миколою Рудьковським, у якому йшлося про надання хабара Олександру Морозу у розмірі $300 млн. Тоді Ляшко сказав, що направив депутатський запит до Генпрокуратури та прикріпив до документа всі необхідні докази. Втім, якихось вагомих аргументів, що підтверджують слова, Олег Ляшко не надав. Я не стверджую, що хтось у чомусь винен... Я лише інформую про те, що мені відомо. А справу слідства встановити – чи відповідає це дійсності чи ні, – така позиція Ляшка (proUA, 16 жовтня 2007 р.). Верховна Рада визнала звинувачення Ляшка безпідставними, бездоказовими, які мають ознаки політичної провокації. У жовтні 2006 року Печерський районний суд Києва визнав недостовірними поширені Олегом Ляшком відомості та зобов'язав його спростувати цю інформацію.

Український журналіст, політичний діяч, народний депутат України, лідер Радикальної партії Олег Ляшко, колишній кандидат у президенти України на виборах 2014 р.

Фото: http://novosti.kh.ua/wp-content/uploads/2014/05/6nLlMpk3JH.jpg

Біографія Олега Ляшка

Народився у Чернігові 3 грудня 1972 року. Коли Ляшкові було два роки, його батьки розлучилися, і мати була змушена віддати сина до дитячого будинку. Ляшко навчався у трьох школах-інтернатах: Яблунівській, Комарівській та Борзнянській, підробляв пастухом, а після здобуття середньої освіти пішов у технікум навчатися на тракториста.

Наприкінці 1980-х років Ляшко захопився журналістикою та писав статті у районній газеті «Комуністична праця», а потім у 1990 році за рекомендацією чернігівського кореспондента Українського радіо Анатолія Туркені почав стажуватися на «Радіо Свобода».

1990-1992 – кореспондент, газета «Молода гвардія» (Київ).

1992-1995 – редактор газети «Комерційні вісті» Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України.

1995-1996 – редактор додатку «Політика» газети «Правда України».

1998 року отримав диплом юридичного факультету Харківського державного педагогічного університету імені Г. Сковороди.

2000-2006 Олег Ляшко – головний редактор газети «Свобода» (ЗАТ «Редакція газети „Політика“»).

2006-2007 – народний депутат України V скликання від Блоку (№ 26 у виборчому списку). Голова підкомітету з питань організації роботи Верховної Ради Комітету ВР з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР.

З листопада 2007 року – народний депутат України VI скликання від того ж блоку (№29 у списку). З липня 2009 року – заступник голови Комітету ВР з питань бюджету. Голова Тимчасової слідчої комісії ВР із розслідування фактів порушення законодавства у сфері майнових, земельних та інших питань міським головою Харкова Михайлом Добкіним та секретарем Харківської міської ради Геннадієм Кернесом.

28 жовтня 2012 року Олег Ляшко на парламентських виборах Олег Ляшко переміг у 208 мажоритарному окрузі та став народним депутатом України VII скликання.

25 травня 2014 року Ляшко посів третє місце на президентських виборах, набравши 8,32% голосів виборців.

Ляшко позиціонує себе як опозиційного радикального політика, проте ведучий програми Шустер Live Савік Шустер заявив, що Олег Ляшко в ефірі «Шустер Live» неодноразово подався на запрошення адміністрації колишнього президента. Як зазначає головний редактор українського видання "Лівий берег" О. Базар (липень 2014), Ляшко вважається представником групи Фірташ-Льовочкіна.

11 липня 2014 року зареєстрував у Верховній Раді законопроект, який забороняє в'їзд до України 518 діячам культури – громадянам Росії, які підтримали "військову агресію" Росії проти України.

Судимості Ляшко

Олег Ляшко має три судимості.

21 червня 1993 року Олега Ляшка було затримано за підозрою в «розкраданні державного майна».

9 грудня 1994 року судова колегія у кримінальних справах Київського міського суду ухвалила вирок, у якому визнала Ляшка, який працював до арешту головним редактором газети «Комерційні вісті», винним у скоєнні злочинів, передбачених ст. ст. 86-1, 191, 194 ч. 3 КК України. Суд визнав Ляшка винним у «розкраданні державного майна на суму 1 млн 300 тис. карбованців та колективного – на суму 1 млн 100 тис. карбованців», і засудив на 6 років ув'язнення з конфіскацією майна. Покарання Ляшко відбував в Ізяславській колонії №31.

За півроку Верховний суд скоротив термін ув'язнення до 4 років.

На волю Ляшко вийшов у травні 1995 року за амністією у зв'язку з 50-річчям Перемоги, 1998 року Варвінським районним судом Чернігівської області судимість була достроково знята, але 1999 року Чернігівський обласний суд це рішення скасував.

2001 року за матеріали у газеті «Свобода» про віце-прем'єра Василя Дурдинця, які суд визнав наклепом, Ляшка було засуджено до двох років умовно.

У січні 2012 року 16-річний Вадим Терещенко з організації захисту сексуальних меншин звинуватив Ляшка у зґвалтуванні. 15 липня 2012 року було припинено спробу вивезення Олегом Ляшком до Туреччини двох вихованців ялтинського інтернату 12 та 14 років. 13 травня 2014 року стало відомо, що за цим фактом у Криму розпочато дослідчу перевірку.

Скандал за участю Олега Ляшка

5 жовтня 2010 року в Інтернеті з'явилося відео 1993 року, де Олег Ляшко розповідає слідчому прокуратури про свій гомосексуальний зв'язок із високопосадовцем, якого він називає Боря, після умовлянь та обіцянок допомогти по службі.

Сам Ляшко спростував достовірність запису у письмовій заяві, назвавши її «фальшивкою», сфабрикованою завдяки «технічному прогресу» та «чудесам» монтажу. У прес-службі Генпрокуратури України (ГПУ) підтвердили, що Ляшко звернувся до них із заявою. Ляшко особисто приніс до ГПУ заяву, в якій просить перевірити достовірність відеофрагментів, а також пояснити, як вони потрапили до ЗМІ. Висловлювалися думки, включаючи самого Ляшка, що відео дали й Андрій Кожем'якін, як і регіонали.

У липні 2014 року в Інтернеті набула поширення запис телефонної розмовиімовірно і генерального директора«1+1 медіа» Олександра Ткаченка, де було дано вказівку розпочати цькування Ляшка показом скандального відео в телеефірі.

Олег Ляшко на Євромайдані

Олег Ляшко – активний учасник Євромайдану. 25 лютого 2014 року заявив про свою участь у дострокових виборах президента у 2014 році. 5 березня 2014 року V позачерговий з'їзд Радикальної партії висунув Олега Ляшка кандидатом у президенти.

8 березня 2014 року Олег Ляшко відвідав Крим, але його заблокували на виході з аеропорту представники самопроголошеної влади.

17 березня 2014 року Ляшко вніс законопроект, в якому пропонувалося вважати учасників «сепаратистських мітингів за приєднання до Росії», а також тих, хто перешкоджає руху військових та військової техніки – зрадниками та посібниками окупантів. На час «військової агресії» до зрадників, диверсантів, вбивць, мародерів, дезертирів та шпигунів пропонується застосовувати страту. Законопроект передбачає розрив дипломатичних відносин та запровадження візового режиму з Росією, денонсування угод, заборону КПУ та Партії регіонів, заклик до ЄС заборонити в'їзд жителів Криму з російськими паспортами та інші заходи.

З 6 травня 2014 року бере участь у маріупольських сутичках, перед цим, 5 травня, записав відеозвернення до українців. 11 травня 2014 року з'явилися повідомлення про те, що Ляшка затримано ополченцями Донбасу. Пізніше цю інформацію спростували.

23 травня 2014 року учасники батальйону Ляшка напали на будівлю міської ради у Торезі, де перебували прихильники Донецької народної республіки, та вбили як мінімум двох людей.