Хто написав шахрай кіт автор. Знайомство дітей із казкою До. Ушинського “Плутишка кіт” та її аналіз. Спостерігати за виразними засобами мови

Костянтин Дмитрович Ушинський

Котушка кіт

Жили-були на одному подвір'ї кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна клок і той навпіл; а коли вила в бік, то одному коту Ваську. Він такий злодій та розбійник: де що погано лежить, туди й дивиться. Ось іде раз котишко-мурлышко, сірий лобишко; іде та так жалісно плаче. Запитують кота козел і баран:

Котик-котік, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?

Відповідає їм Вася:

Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.

А за що ж на тебе таке лихо прийшло? - Запитують козел і баран.

Ех-ех! За те, що ненароком сметанку злизав.

Справою злодії і борошно, - каже козел, - не кради сметани!

Ось кіт знову плаче:

Била мене баба, била; била – примовляла: прийде до мене зять, де сметани візьме? Мимоволі доведеться цапа та барана різати.

Заревли тут цап та баран:

Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас згубив?

Стали вони судити та рядити, як би їм біди великої побути (уникнути. Ред.), І вирішили відразу: всім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не зачинила воріт, і пішли.

Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали та вирішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.

Ніч була темна, холодна: де добути вогню? А котишка-мурлишка вже дістав берести, обернув козлу роги і звелів йому з бараном лобами стукнутися. Стукнулися козел із бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.

Гаразд, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємось! - та недовго думавши і запалив цілий стог сіна.

Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.

Пустіть, - каже, - братики, обігрітися та відпочити; щось мені не може.

Ласкаво просимо, мужичок-серячок! - каже котик. - Звідки йдеш?

Ходив на пасічник, - каже ведмідь, - бджілок провідати, та бився з мужиками, тому й хворість прикинулася.

Ось стали всі разом нічку коротати: козел та баран біля вогню, мурлишка на стог вліз, а ведмідь під стог забився.

Заснув ведмідь; козел і баран сплять; один мурлика не спить і все бачить. І бачить він: йдуть сім сірих вовків, один білий - і прямо до вогню.

Фу фу! Що за такий народ! - каже білий вовк козлу та барану. Давай силу пробувати.

Заблеяли тут зі страху цап та баран; а котишка, сірий лобишка, повів таку промову:

Ах ти, білий вовк, над вовками князю! Не гнівай ти нашого старшого: він, помилуй боже, сердить! Як розходиться - нікому незлагодити. Але не бачиш у нього бороди: у ній і вся сила; бородою він усіх звірів побиває, рогами тільки шкіру знімає. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо погратися з твоїм меншим братиком, що під стогом спить.

Вовки на тому цапа кланялися; обступили Мишка і ну загравати. Ось Мишко кріпився-кріпився та як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. – Ред.). Вибралися вовки з-під стогу ледве живі і, підібгавши хвости, - давай бог ноги!

Козел же та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлика на спину і скоріше додому: "Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таку біду наживемо".

Старий і бабуся раділи, що козел з бараном додому вернулися; а котишку-мурлишку ще за плутні видерли.

"Казка Котушка кіт"