Хто написав шахрай кіт автор. Знайомство дітей із казкою До. Ушинського “Плутишка кіт” та її аналіз. Спостерігати за виразними засобами мови

Костянтин Дмитрович Ушинський

Котушка кіт

Жили-були на одному подвір'ї кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна клок і той навпіл; а коли вила в бік, то одному коту Ваську. Він такий злодій та розбійник: де що погано лежить, туди й дивиться. Ось іде раз котишко-мурлышко, сірий лобишко; іде та так жалісно плаче. Запитують кота козел і баран:

Котик-котік, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?

Відповідає їм Вася:

Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.

А за що ж на тебе таке лихо прийшло? - Запитують козел і баран.

Ех-ех! За те, що ненароком сметанку злизав.

Справою злодії і борошно, - каже козел, - не кради сметани!

Ось кіт знову плаче:

Била мене баба, била; била – примовляла: прийде до мене зять, де сметани візьме? Мимоволі доведеться цапа та барана різати.

Заревли тут цап та баран:

Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас згубив?

Стали вони судити та рядити, як би їм біди великої побути (уникнути. Ред.), І вирішили відразу: всім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не зачинила воріт, і пішли.

Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали та вирішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.

Ніч була темна, холодна: де добути вогню? А котишка-мурлишка вже дістав берести, обернув козлу роги і звелів йому з бараном лобами стукнутися. Стукнулися козел із бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.

Гаразд, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємось! - та недовго думавши і запалив цілий стог сіна.

Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.

Пустіть, - каже, - братики, обігрітися та відпочити; щось мені не може.

Ласкаво просимо, мужичок-серячок! - каже котик. - Звідки йдеш?

Ходив на пасічник, - каже ведмідь, - бджілок провідати, та бився з мужиками, тому й хворість прикинулася.

Ось стали всі разом нічку коротати: козел та баран біля вогню, мурлишка на стог вліз, а ведмідь під стог забився.

Заснув ведмідь; козел і баран сплять; один мурлика не спить і все бачить. І бачить він: йдуть сім сірих вовків, один білий - і прямо до вогню.

Фу фу! Що за такий народ! - каже білий вовк козлу та барану. Давай силу пробувати.

Заблеяли тут зі страху цап та баран; а котишка, сірий лобишка, повів таку промову:

Ах ти, білий вовк, над вовками князю! Не гнівай ти нашого старшого: він, помилуй боже, сердить! Як розходиться - нікому незлагодити. Але не бачиш у нього бороди: у ній і вся сила; бородою він усіх звірів побиває, рогами тільки шкіру знімає. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо погратися з твоїм меншим братиком, що під стогом спить.

Вовки на тому цапа кланялися; обступили Мишка і ну загравати. Ось Мишко кріпився-кріпився та як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. – Ред.). Вибралися вовки з-під стогу ледве живі і, підібгавши хвости, - давай бог ноги!

Козел же та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлика на спину і скоріше додому: "Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таку біду наживемо".

Старий і бабуся раділи, що козел з бараном додому вернулися; а котишку-мурлишку ще за плутні видерли.

"Казка Котушка кіт"

Жили-були на одному подвір'ї кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна клок і той навпіл; а коли вила в бік, то одному коту Ваську. Він такий злодій та розбійник: де що погано лежить, туди й дивиться. Ось іде раз котишко-мурлышко, сірий лобишко; іде та так жалісно плаче. Запитують кота козел і баран:

Котик-котік, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?

Відповідає їм Вася:

Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.

А за що ж на тебе таке лихо прийшло? - Запитують козел і баран.

Ех-ех! За те, що ненароком сметанку злизав.

Справою злодії і борошно, - каже козел, - не кради сметани!

Ось кіт знову плаче:

Била мене баба, била; била – примовляла: прийде до мене зять, де сметани візьме? Мимоволі доведеться цапа та барана різати.

Заревли тут цап та баран:

Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас згубив?

Стали вони судити та лагодити, як би їм біди великої побути (уникнути. – Ред.), – і вирішили тут же: усім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не зачинила воріт, і пішли.

Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали та вирішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.

Ніч була темна, холодна: де добути вогню? А котишка-мурлишка вже дістав берести, обернув козлу роги і звелів йому з бараном лобами стукнутися. Стукнулися козел із бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.

Гаразд, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємось! - та недовго думавши і запалив цілий стог сіна.

Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість - мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.

Пустіть, - каже, - братики, обігрітися та відпочити; щось мені не може.

Ласкаво просимо, мужичок-серячок! - каже котик. - Звідки йдеш?

Ходив на пасічник, - каже ведмідь, - бджілок провідати, та бився з мужиками, тому й хворість прикинулася.

Ось стали всі разом нічку коротати: козел та баран біля вогню, мурлишка на стог вліз, а ведмідь під стог забився.

Заснув ведмідь; козел і баран сплять; один мурлика не спить і все бачить. І бачить він: йдуть сім сірих вовків, один білий - і прямо до вогню.

Фу фу! Що за такий народ! - каже білий вовк козлу та барану. - Давай силу пробувати.

Заблеяли тут зі страху цап та баран; а котишка, сірий лобишка, повів таку промову:

Ах ти, білий вовк, над вовками князю! Не гнівай ти нашого старшого: він, помилуй боже, сердить! Як розходиться - нікому незлагодити. Але не бачиш у нього бороди: у ній і вся сила; бородою він усіх звірів побиває, рогами тільки шкіру знімає. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо погратися з твоїм меншим братиком, що під стогом спить.

Вовки на тому цапа кланялися; обступили Мишка і ну загравати. Ось Мишко кріпився-кріпився та як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. – Ред.). Вибралися вовки з-під стогу ледве живі і, підібгавши хвости, - давай бог ноги!

Козел же та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлика на спину і скоріше додому: "Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таку біду наживемо".

Ушинський Костянтин Дмитрович

Котушка кіт

Костянтин Дмитрович Ушинський

Котушка кіт

Жили-були на одному подвір'ї кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна клок і той навпіл; а коли вила в бік, то одному коту Ваську. Він такий злодій та розбійник: де що погано лежить, туди й дивиться. Ось іде раз котишко-мурлышко, сірий лобишко; іде та так жалісно плаче. Запитують кота козел і баран:

Котик-котік, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?

Відповідає їм Вася:

Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.

А за що ж на тебе таке лихо прийшло? - Запитують козел і баран.

Ех-ех! За те, що ненароком сметанку злизав.

Справою злодії і борошно, - каже козел, - не кради сметани!

Ось кіт знову плаче:

Била мене баба, била; била – примовляла: прийде до мене зять, де сметани візьме? Мимоволі доведеться цапа та барана різати.

Заревли тут цап та баран:

Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас згубив?

Стали вони судити та рядити, як би їм біди великої побути (уникнути. Ред.), І вирішили відразу: всім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не зачинила воріт, і пішли.

Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали та вирішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.

Ніч була темна, холодна: де добути вогню? А котишка-мурлишка вже дістав берести, обернув козлу роги і звелів йому з бараном лобами стукнутися. Стукнулися козел із бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.

Гаразд, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємось! - та недовго думавши і запалив цілий стог сіна.

Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.

Пустіть, - каже, - братики, обігрітися та відпочити; щось мені не може.

Ласкаво просимо, мужичок-серячок! - каже котик. - Звідки йдеш?

Ходив на пасічник, - каже ведмідь, - бджілок провідати, та бився з мужиками, тому й хворість прикинулася.

Ось стали всі разом нічку коротати: козел та баран біля вогню, мурлишка на стог вліз, а ведмідь під стог забився.

Заснув ведмідь; козел і баран сплять; один мурлика не спить і все бачить. І бачить він: йдуть сім сірих вовків, один білий - і прямо до вогню.

Фу фу! Що за такий народ! - каже білий вовк козлу та барану. Давай силу пробувати.

Заблеяли тут зі страху цап та баран; а котишка, сірий лобишка, повів таку промову:

Ах ти, білий вовк, над вовками князю! Не гнівай ти нашого старшого: він, помилуй боже, сердить! Як розходиться - нікому незлагодити. Але не бачиш у нього бороди: у ній і вся сила; бородою він усіх звірів побиває, рогами тільки шкіру знімає. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо погратися з твоїм меншим братиком, що під стогом спить.

Вовки на тому цапа кланялися; обступили Мишка і ну загравати. Ось Мишко кріпився-кріпився та як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. – Ред.). Вибралися вовки з-під стогу ледве живі і, підібгавши хвости, - давай бог ноги!

Козел же та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлика на спину і скоріше додому: "Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таку біду наживемо".

Старий і бабуся раділи, що козел з бараном додому вернулися; а котишку-мурлишку ще за плутні видерли.

Жили-були на одному подвір'ї кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна клок і той навпіл; а коли вила в бік, то одному коту Ваську. Він такий злодій та розбійник: де що погано лежить, туди й дивиться. Ось іде раз котишко-мурлышко, сірий лобишко; іде та так жалісно плаче. Запитують кота козел і баран:

- Котик-котік, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?

Відповідає їм Вася:

- Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.

— А за що ж на тебе таке лихо прийшло? — питають козел та баран.

- Ех-ех! За те, що ненароком сметанку злизав.

— Заради злодія та борошно, — каже козел, — не кради сметани!

Ось кіт знову плаче:

- Била мене баба, била; била - примовляла: прийде до мене зять, де сметани візьме? Мимоволі доведеться цапа та барана різати.

Заревли тут цап та баран:

— Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас згубив?

Стали вони судити та лагодити, як би їм лиха велике побути (уникнути. — Ред.), і вирішили відразу: усім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не зачинила воріт, і пішли.

Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали та вирішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.

Ніч була темна, холодна: де добути вогню? А котишка-мурлишка вже дістав берести, обернув козлу роги і звелів йому з бараном лобами стукнутися. Стукнулися козел із бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.

— Гаразд,— мовив сірий кіт,— тепер обігріємось! — та недовго думавши і запалив цілий стог сіна.

Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість — мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.

— Пустіть, — каже, — братики, обігрітися та відпочити; щось мені не може.

— Ласкаво просимо, мужичок-серячок! — каже котик. - Звідки йдеш?

— Ходив на пасічник, — каже ведмідь, — бджілок провідати, та бився з мужиками, тому й хворість прикинулася.

Ось стали всі разом нічку коротати: козел та баран біля вогню, мурлишка на стог вліз, а ведмідь під стог забився.

Заснув ведмідь; козел і баран сплять; один мурлика не спить і все бачить. І бачить він: йдуть сім сірих вовків, один білий — і прямо до вогню.

- Фу фу! Що за такий народ! — каже білий вовк козлу та барану. — Давай силу пробувати.

Заблеяли тут зі страху цап та баран; а котишка, сірий лобишка, повів таку промову:

— Ах ти, білий вовку, над вовками князь! Не гнівай ти нашого старшого: він, помилуй боже, сердить! Як розходиться — нікому незлагодити. Але не бачиш у нього бороди: у ній і вся сила; бородою він усіх звірів побиває, рогами тільки шкіру знімає. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо погратися з твоїм меншим братиком, що під стогом спить.

Вовки на тому цапа кланялися; обступили Мишка і ну загравати. Ось Мишко кріпився-кріпився та як вистачить на кожну лапу по вовку, то заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. — Ред.). Вибралися вовки з-під стогу ледве живі і, підібгавши хвости, — давай бог ноги!

Козел же та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлика на спину і скоріше додому: «Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таку біду наживемо».

Старий і бабуся раділи, що козел з бараном додому вернулися; а котишку-мурлишку ще за плутні видерли.

Мета: Ознайомити дітей із казкою До. Ушинського “Плутишка кіт” і проаналізувати її.

  • формувати читацькі вміння (читати, працювати з текстом твору, правильно називати твір, визначати тему та жанр);
  • сприяти збагаченню словникового запасу мови дітей;
  • спостерігати за виразними засобами мови;
  • засобами уроку виховувати в учнях упевненість у своїх силах;
  • - розвивати елементи проектної діяльності.

Обладнання:

  • Підручник Л.А. Єфросиніна "Літературне читання 2 клас"
  • Робочий зошит Л.А. Єфросиніна "Літературне читання 2 клас" частина 2
  • Листочки для виготовлення моделі обкладинок, кольорові олівці.

Хід уроку

  1. Організаційний момент
  2. Розмова на тему читання:
  3. З якою темою почали працювати у цій чверті?

    Ми продовжуємо ознайомлюватися з творами про тварин. Сьогодні у нас урок слухання та результатом уроку буде випуск книги-саморобки.

    Відкрийте підручник на сторінці 18.

    Слухайте.

  4. Слухання твору.
  5. Твір читає вчитель.

  6. Розмова після слухання. Виявлення первинного сприйняття.
  7. Чи сподобався вам цей твір?

    Що вам сподобалось?

    Хто головні герої твору?

  8. Моделювання обкладинки.
  9. Давайте складемо модель обкладинки.

    Що ж слухали? Визначте жанр. Покажіть на моделі.

    Про що чи про кого ця казка? Покажіть на моделі.

    /Ушинський/

    Який заголовок вибрав для свого твору автор?

    /Мітка кіт/

    Як називається твір?

    /Казка про тварин Ушинського “Шахрай кіт”/

  10. Робота із текстом прослуханого твору.
  11. Чому так озаглавлена ​​казка? Котушка кіт.

    /Шахрай – хитрий, любить хитрувати, лукавити/

    /Він такий злодій та розбійник/

    Як звертається козел та баран до кота, коли його шкодують?

    /Котик-котік, сіренький лобок!/

    Як вони кажуть, коли гніваються на кота?

    /Ах ти, сірий кіт, безглуздий твій лоб!/

    Спочатку потренуємось. Знайдіть ту фразу, яка вам більше сподобалася. Прочитайте її сусідові.

    Прочитайте у першій частині останній абзац.

    Як ви вважаєте, що означає рядити? побути?

    /Обговорювати, тлумачити; позбутися чогось/

    А як це пояснює словничок на стор. 21?

  12. Фізкультхвилинка.
  13. А як він ходить?

  14. Робота у зошиті.
  15. Знайдіть рядки, у яких йдеться про ведмедя?

    /Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість - Михайло Потапич Топтигін./

    Відкрийте зошити, запишіть ім'я, по батькові, прізвище ведмедя. Згадайте правило написання власних назв.

  16. Робота з текстом.
  17. Прочитайте початок 3 частини.

    Що запропонував білий вовк козлу та барану?

    /Силу спробувати/

    Як повели себе козел та баран?

    /Злякалися/

    А котишко – сірий лобишко?

    /Він вирішив схитрувати, обдурити/

    Обдурив, підійшли вовки до Миші. Прочитайте, як Мишко вчинив із непроханими гостями.

    /Ось Мишко кріпився-кріпився, та як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони лазаря./

    Як це "на кожну лапу по вовку". Покажіть.

    Прочитайте у словнику, що означає “заспівати лазара”.

    /Скаржитися, плакати, стогнати./

    Чим закінчилася казка? Прочитайте.

    / ... а котишку - мурлышку ще за плутні видерли. /

  18. Ілюстрування твору.
  19. Переверніть листок – модель обкладинки.

    Як ви собі уявляєте головного героя? Намалюйте.

  20. Вправи щодо формування читацьких умінь.

Підсумок уроку. Домашнє завдання.

Про кого ми читали? / Про кота/

Хто написав цей твір? /Ушинський/

Назвіть жанр цього твору? /Казка/

Прочитайте вдома батькам цю казку ще раз і закінчіть роботу у зошиті.

Нині ж ми зробимо з вами книжку – саморобку для вашої класної бібліотеки.

/Зі сторінок дітей збирається книжка – саморобка з обкладинкою, виконаною вчителем./

Поділіться з друзями або збережіть для себе:

Завантаження...