Хто написав шахрай кіт автор. Знайомство дітей із казкою До. Ушинського “Плутишка кіт” та її аналіз. Спостерігати за виразними засобами мови
Костянтин Дмитрович Ушинський
Котушка кіт
Жили-були на одному подвір'ї кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна клок і той навпіл; а коли вила в бік, то одному коту Ваську. Він такий злодій та розбійник: де що погано лежить, туди й дивиться. Ось іде раз котишко-мурлышко, сірий лобишко; іде та так жалісно плаче. Запитують кота козел і баран:
Котик-котік, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?
Відповідає їм Вася:
Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.
А за що ж на тебе таке лихо прийшло? - Запитують козел і баран.
Ех-ех! За те, що ненароком сметанку злизав.
Справою злодії і борошно, - каже козел, - не кради сметани!
Ось кіт знову плаче:
Била мене баба, била; била – примовляла: прийде до мене зять, де сметани візьме? Мимоволі доведеться цапа та барана різати.
Заревли тут цап та баран:
Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас згубив?
Стали вони судити та рядити, як би їм біди великої побути (уникнути. Ред.), І вирішили відразу: всім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не зачинила воріт, і пішли.
Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали та вирішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.
Ніч була темна, холодна: де добути вогню? А котишка-мурлишка вже дістав берести, обернув козлу роги і звелів йому з бараном лобами стукнутися. Стукнулися козел із бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.
Гаразд, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємось! - та недовго думавши і запалив цілий стог сіна.
Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.
Пустіть, - каже, - братики, обігрітися та відпочити; щось мені не може.
Ласкаво просимо, мужичок-серячок! - каже котик. - Звідки йдеш?
Ходив на пасічник, - каже ведмідь, - бджілок провідати, та бився з мужиками, тому й хворість прикинулася.
Ось стали всі разом нічку коротати: козел та баран біля вогню, мурлишка на стог вліз, а ведмідь під стог забився.
Заснув ведмідь; козел і баран сплять; один мурлика не спить і все бачить. І бачить він: йдуть сім сірих вовків, один білий - і прямо до вогню.
Фу фу! Що за такий народ! - каже білий вовк козлу та барану. Давай силу пробувати.
Заблеяли тут зі страху цап та баран; а котишка, сірий лобишка, повів таку промову:
Ах ти, білий вовк, над вовками князю! Не гнівай ти нашого старшого: він, помилуй боже, сердить! Як розходиться - нікому незлагодити. Але не бачиш у нього бороди: у ній і вся сила; бородою він усіх звірів побиває, рогами тільки шкіру знімає. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо погратися з твоїм меншим братиком, що під стогом спить.
Вовки на тому цапа кланялися; обступили Мишка і ну загравати. Ось Мишко кріпився-кріпився та як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. – Ред.). Вибралися вовки з-під стогу ледве живі і, підібгавши хвости, - давай бог ноги!
Козел же та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлика на спину і скоріше додому: "Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таку біду наживемо".
Старий і бабуся раділи, що козел з бараном додому вернулися; а котишку-мурлишку ще за плутні видерли.
"Казка Котушка кіт"
Жили-були на одному подвір'ї кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна клок і той навпіл; а коли вила в бік, то одному коту Ваську. Він такий злодій та розбійник: де що погано лежить, туди й дивиться. Ось іде раз котишко-мурлышко, сірий лобишко; іде та так жалісно плаче. Запитують кота козел і баран:
Котик-котік, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?
Відповідає їм Вася:
Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.
А за що ж на тебе таке лихо прийшло? - Запитують козел і баран.
Ех-ех! За те, що ненароком сметанку злизав.
Справою злодії і борошно, - каже козел, - не кради сметани!
Ось кіт знову плаче:
Била мене баба, била; била – примовляла: прийде до мене зять, де сметани візьме? Мимоволі доведеться цапа та барана різати.
Заревли тут цап та баран:
Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас згубив?
Стали вони судити та лагодити, як би їм біди великої побути (уникнути. – Ред.), – і вирішили тут же: усім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не зачинила воріт, і пішли.
Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали та вирішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.
Ніч була темна, холодна: де добути вогню? А котишка-мурлишка вже дістав берести, обернув козлу роги і звелів йому з бараном лобами стукнутися. Стукнулися козел із бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.
Гаразд, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємось! - та недовго думавши і запалив цілий стог сіна.
Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість - мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.
Пустіть, - каже, - братики, обігрітися та відпочити; щось мені не може.
Ласкаво просимо, мужичок-серячок! - каже котик. - Звідки йдеш?
Ходив на пасічник, - каже ведмідь, - бджілок провідати, та бився з мужиками, тому й хворість прикинулася.
Ось стали всі разом нічку коротати: козел та баран біля вогню, мурлишка на стог вліз, а ведмідь під стог забився.
Заснув ведмідь; козел і баран сплять; один мурлика не спить і все бачить. І бачить він: йдуть сім сірих вовків, один білий - і прямо до вогню.
Фу фу! Що за такий народ! - каже білий вовк козлу та барану. - Давай силу пробувати.
Заблеяли тут зі страху цап та баран; а котишка, сірий лобишка, повів таку промову:
Ах ти, білий вовк, над вовками князю! Не гнівай ти нашого старшого: він, помилуй боже, сердить! Як розходиться - нікому незлагодити. Але не бачиш у нього бороди: у ній і вся сила; бородою він усіх звірів побиває, рогами тільки шкіру знімає. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо погратися з твоїм меншим братиком, що під стогом спить.
Вовки на тому цапа кланялися; обступили Мишка і ну загравати. Ось Мишко кріпився-кріпився та як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. – Ред.). Вибралися вовки з-під стогу ледве живі і, підібгавши хвости, - давай бог ноги!
Козел же та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлика на спину і скоріше додому: "Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таку біду наживемо".
Ушинський Костянтин Дмитрович
Котушка кіт
Костянтин Дмитрович Ушинський
Котушка кіт
Жили-були на одному подвір'ї кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна клок і той навпіл; а коли вила в бік, то одному коту Ваську. Він такий злодій та розбійник: де що погано лежить, туди й дивиться. Ось іде раз котишко-мурлышко, сірий лобишко; іде та так жалісно плаче. Запитують кота козел і баран:
Котик-котік, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?
Відповідає їм Вася:
Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.
А за що ж на тебе таке лихо прийшло? - Запитують козел і баран.
Ех-ех! За те, що ненароком сметанку злизав.
Справою злодії і борошно, - каже козел, - не кради сметани!
Ось кіт знову плаче:
Била мене баба, била; била – примовляла: прийде до мене зять, де сметани візьме? Мимоволі доведеться цапа та барана різати.
Заревли тут цап та баран:
Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас згубив?
Стали вони судити та рядити, як би їм біди великої побути (уникнути. Ред.), І вирішили відразу: всім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не зачинила воріт, і пішли.
Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали та вирішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.
Ніч була темна, холодна: де добути вогню? А котишка-мурлишка вже дістав берести, обернув козлу роги і звелів йому з бараном лобами стукнутися. Стукнулися козел із бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.
Гаразд, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємось! - та недовго думавши і запалив цілий стог сіна.
Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.
Пустіть, - каже, - братики, обігрітися та відпочити; щось мені не може.
Ласкаво просимо, мужичок-серячок! - каже котик. - Звідки йдеш?
Ходив на пасічник, - каже ведмідь, - бджілок провідати, та бився з мужиками, тому й хворість прикинулася.
Ось стали всі разом нічку коротати: козел та баран біля вогню, мурлишка на стог вліз, а ведмідь під стог забився.
Заснув ведмідь; козел і баран сплять; один мурлика не спить і все бачить. І бачить він: йдуть сім сірих вовків, один білий - і прямо до вогню.
Фу фу! Що за такий народ! - каже білий вовк козлу та барану. Давай силу пробувати.
Заблеяли тут зі страху цап та баран; а котишка, сірий лобишка, повів таку промову:
Ах ти, білий вовк, над вовками князю! Не гнівай ти нашого старшого: він, помилуй боже, сердить! Як розходиться - нікому незлагодити. Але не бачиш у нього бороди: у ній і вся сила; бородою він усіх звірів побиває, рогами тільки шкіру знімає. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо погратися з твоїм меншим братиком, що під стогом спить.
Вовки на тому цапа кланялися; обступили Мишка і ну загравати. Ось Мишко кріпився-кріпився та як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. – Ред.). Вибралися вовки з-під стогу ледве живі і, підібгавши хвости, - давай бог ноги!
Козел же та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлика на спину і скоріше додому: "Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таку біду наживемо".
Старий і бабуся раділи, що козел з бараном додому вернулися; а котишку-мурлишку ще за плутні видерли.
Жили-були на одному подвір'ї кіт, козел та баран. Жили вони дружно: сіна клок і той навпіл; а коли вила в бік, то одному коту Ваську. Він такий злодій та розбійник: де що погано лежить, туди й дивиться. Ось іде раз котишко-мурлышко, сірий лобишко; іде та так жалісно плаче. Запитують кота козел і баран:
- Котик-котік, сіренький лобок! Про що ти плачеш, на трьох ногах скачеш?
Відповідає їм Вася:
- Як мені не плакати! Била мене баба, била; вуха видирала, ноги поламала, та ще й зашморг на мене припасала.
— А за що ж на тебе таке лихо прийшло? — питають козел та баран.
- Ех-ех! За те, що ненароком сметанку злизав.
— Заради злодія та борошно, — каже козел, — не кради сметани!
Ось кіт знову плаче:
- Била мене баба, била; била - примовляла: прийде до мене зять, де сметани візьме? Мимоволі доведеться цапа та барана різати.
Заревли тут цап та баран:
— Ах ти, сірий ти кіт, безглуздий твій лоб! За що ти нас згубив?
Стали вони судити та лагодити, як би їм лиха велике побути (уникнути. — Ред.), і вирішили відразу: усім трьом бігти. Підстерегли, як господиня не зачинила воріт, і пішли.
Довго бігли кіт, козел та баран по долах, по горах, по сипучих пісках; пристали та вирішили заночувати на скошеному лузі; а на тому лузі стоги, що міста, стоять.
Ніч була темна, холодна: де добути вогню? А котишка-мурлишка вже дістав берести, обернув козлу роги і звелів йому з бараном лобами стукнутися. Стукнулися козел із бараном, іскри з очей посипалися: бересточка так і запалала.
— Гаразд,— мовив сірий кіт,— тепер обігріємось! — та недовго думавши і запалив цілий стог сіна.
Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість — мужичок-серячок, Михайло Потапич Топтигін.
— Пустіть, — каже, — братики, обігрітися та відпочити; щось мені не може.
— Ласкаво просимо, мужичок-серячок! — каже котик. - Звідки йдеш?
— Ходив на пасічник, — каже ведмідь, — бджілок провідати, та бився з мужиками, тому й хворість прикинулася.
Ось стали всі разом нічку коротати: козел та баран біля вогню, мурлишка на стог вліз, а ведмідь під стог забився.
Заснув ведмідь; козел і баран сплять; один мурлика не спить і все бачить. І бачить він: йдуть сім сірих вовків, один білий — і прямо до вогню.
- Фу фу! Що за такий народ! — каже білий вовк козлу та барану. — Давай силу пробувати.
Заблеяли тут зі страху цап та баран; а котишка, сірий лобишка, повів таку промову:
— Ах ти, білий вовку, над вовками князь! Не гнівай ти нашого старшого: він, помилуй боже, сердить! Як розходиться — нікому незлагодити. Але не бачиш у нього бороди: у ній і вся сила; бородою він усіх звірів побиває, рогами тільки шкіру знімає. Краще підійдіть та честю попросіть: хочемо погратися з твоїм меншим братиком, що під стогом спить.
Вовки на тому цапа кланялися; обступили Мишка і ну загравати. Ось Мишко кріпився-кріпився та як вистачить на кожну лапу по вовку, то заспівали вони Лазаря (скаржилися на долю. — Ред.). Вибралися вовки з-під стогу ледве живі і, підібгавши хвости, — давай бог ноги!
Козел же та баран, поки ведмідь з вовками розправлявся, підхопили мурлика на спину і скоріше додому: «Годі, кажуть, без шляху тягатися, ще не таку біду наживемо».
Старий і бабуся раділи, що козел з бараном додому вернулися; а котишку-мурлишку ще за плутні видерли.
Мета: Ознайомити дітей із казкою До. Ушинського “Плутишка кіт” і проаналізувати її.
- формувати читацькі вміння (читати, працювати з текстом твору, правильно називати твір, визначати тему та жанр);
- сприяти збагаченню словникового запасу мови дітей;
- спостерігати за виразними засобами мови;
- засобами уроку виховувати в учнях упевненість у своїх силах;
- - розвивати елементи проектної діяльності.
Обладнання:
- Підручник Л.А. Єфросиніна "Літературне читання 2 клас"
- Робочий зошит Л.А. Єфросиніна "Літературне читання 2 клас" частина 2
- Листочки для виготовлення моделі обкладинок, кольорові олівці.
Хід уроку
- Організаційний момент
- Розмова на тему читання:
- Слухання твору.
- Розмова після слухання. Виявлення первинного сприйняття.
- Моделювання обкладинки.
- Робота із текстом прослуханого твору.
- Фізкультхвилинка.
- Робота у зошиті.
- Робота з текстом.
- Ілюстрування твору.
- Вправи щодо формування читацьких умінь.
З якою темою почали працювати у цій чверті?
Ми продовжуємо ознайомлюватися з творами про тварин. Сьогодні у нас урок слухання та результатом уроку буде випуск книги-саморобки.
Відкрийте підручник на сторінці 18.
Слухайте.
Твір читає вчитель.
Чи сподобався вам цей твір?
Що вам сподобалось?
Хто головні герої твору?
Давайте складемо модель обкладинки.
Що ж слухали? Визначте жанр. Покажіть на моделі.
Про що чи про кого ця казка? Покажіть на моделі.
/Ушинський/
Який заголовок вибрав для свого твору автор?
/Мітка кіт/
Як називається твір?
/Казка про тварин Ушинського “Шахрай кіт”/
Чому так озаглавлена казка? Котушка кіт.
/Шахрай – хитрий, любить хитрувати, лукавити/
/Він такий злодій та розбійник/
Як звертається козел та баран до кота, коли його шкодують?
/Котик-котік, сіренький лобок!/
Як вони кажуть, коли гніваються на кота?
/Ах ти, сірий кіт, безглуздий твій лоб!/
Спочатку потренуємось. Знайдіть ту фразу, яка вам більше сподобалася. Прочитайте її сусідові.
Прочитайте у першій частині останній абзац.
Як ви вважаєте, що означає рядити? побути?
/Обговорювати, тлумачити; позбутися чогось/
А як це пояснює словничок на стор. 21?
А як він ходить?
Знайдіть рядки, у яких йдеться про ведмедя?
/Не встигли вони ще добряче обігрітися, як шанує до них непроханий гість - Михайло Потапич Топтигін./
Відкрийте зошити, запишіть ім'я, по батькові, прізвище ведмедя. Згадайте правило написання власних назв.
Прочитайте початок 3 частини.
Що запропонував білий вовк козлу та барану?
/Силу спробувати/
Як повели себе козел та баран?
/Злякалися/
А котишко – сірий лобишко?
/Він вирішив схитрувати, обдурити/
Обдурив, підійшли вовки до Миші. Прочитайте, як Мишко вчинив із непроханими гостями.
/Ось Мишко кріпився-кріпився, та як вистачить на кожну лапу по вовку, так заспівали вони лазаря./
Як це "на кожну лапу по вовку". Покажіть.
Прочитайте у словнику, що означає “заспівати лазара”.
/Скаржитися, плакати, стогнати./
Чим закінчилася казка? Прочитайте.
/ ... а котишку - мурлышку ще за плутні видерли. /
Переверніть листок – модель обкладинки.
Як ви собі уявляєте головного героя? Намалюйте.
Підсумок уроку. Домашнє завдання.
Про кого ми читали? / Про кота/
Хто написав цей твір? /Ушинський/
Назвіть жанр цього твору? /Казка/
Прочитайте вдома батькам цю казку ще раз і закінчіть роботу у зошиті.
Нині ж ми зробимо з вами книжку – саморобку для вашої класної бібліотеки.
/Зі сторінок дітей збирається книжка – саморобка з обкладинкою, виконаною вчителем./