58 стрілецька дивізія. Дивитись що таке "58 стрілецька дивізія" в інших словниках. Найменування та нагороди

Перетворена 31.12.1942 з 1 сд (I). До складу дивізії увійшли (цю нову нумерацію частин присвоєно дивізії 27.2.1943) 173-й, 175-й, 178-й гв. стрілецькі та 130-й гв. артилерійські полиці. 17 січня 1943, продовжуючи наступ, дивізія у взаємодії з 38-й гв. зд звільнила м. Міллерово, у лютому вийшла до річки Сіверський Донець у районі Ворошиловграда; активними та рішучими діями сприяла його звільненню. У другій половині лютого – початку березня 1943 року у складі 1-ї гвардійської, потім 6-ї армії Південно-Західного фронту бере участь у відображенні контрнаступу ворожих військ на південь від Харкова. 22-23 серпня 1943-го дивізія спільно з воїнами 41-ї та 36-ї гвардійських дивізій просувається до Мерефи, зав'язує важкі бої за Костянтинівку та Аксютівку. 19 вересня 1943 за відмінність у боях при звільненні Краснограда дивізія удостоєна почесного найменування Красноградської. Високу мужність та відвагу особовий склад дивізії виявив у битві за Дніпро. 26 вересня частини дивізії почали форсувати річку Дніпро на північ від Верхньодніпровська. У жовтні-грудні 1943 року дивізія у складі 57-ї армії Степового (з 20.10.1943 – 2-го Українського) фронту веде наступальні бої на криворізькому напрямку. У першій половині 1944 року дивізія у складі 37-ї армії 3-го Українського фронту бере участь у Нікопольсько-Криворізькій, Березнегувато-Снігурівській та Одеській наступальних операціях. З 21-го по 24 березня 1944 р. у складі 57-го ск 37-ї армії веде бої зі звільнення міста Вознесенська. 29.3.1944 р. наказом Верховного Головнокомандувача за успішні бойові дії при звільненні Вознесенська, за мужність та героїзм особового складу під час форсування річки Південний Буг дивізія нагороджується орденом Червоного Прапора. На початку липня 1944 року дивізію було передано до складу 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту, у складі якої діє до кінця війни. У Львівсько-Сандомирській операції після введення в бій армії дивізія бере участь у розгромі угруповання противника, що завдавало контрудару з району Мелець, за тим у боях за утримання та розширення сандомирського плацдарму. Вміло діяли гвардійці дивізії в Сандомирсько-Сілезькій наступальній операції 1945 року. Подолавши з боями протягом 11 днів більше 200 км, дивізія 23 січня 1945 форсувала Одер на північ від м. Опельн і повела успішні бої з утримання захопленого плацдарму в районі Одервердер. У лютому-березні 1945 року дивізія бере участь у Нижньо-Сілезькій і Верхньо-Сілезькій наступальних операціях. 19.4.1945 р. дивізія у складі 34-го гвардійського ск оволоділа Вейсвассером і, продовжуючи просуватися вперед, виходить до берегів Шпрее: спільно з 15-ї гв. зд корпусу починає форсування, вогнем артилерії придушуючи дії супротивника, який займав оборону вздовж західного берега річки. 14-та гвардійська дивізія корпусу – прикриває лівий фланг корпусу. 22 квітня дивізія, форсувавши Шпреє, настає на Торгау. 25.4.1945 р. у Берлінській операції частини дивізії, вийшовши до Ельби, зустрічаються з розвідгрупою 69-ї піхотної дивізії 5-го армійського корпусу 1-ї Американської армії. 26 квітня 1945 року дивізія за зразкове виконання завдань командування при прориві оборони ворога і розгромі його на південний захід від м. Опельн нагороджена орденом Суворова 2-го ступеня. Стрімко діють частини дивізії у Празькій наступальній операції; 8 травня вони беруть участь в оволодінні м. Дрезден, а 9 травня вийшли в район м. Бершковіце (35 км на північний захід від Праги). 9 травня 1945 року за успішні бої у Празькій операції дивізії присвоюється почесне найменування Празької. 28 травня 1945 року за зразкове виконання бойового завдання під час прориву оборони супротивника на річці Нейсе дивізія нагороджена орденом Леніна. 11 червня 1945 року за відзнаку у боях на празькому напрямку дивізія нагороджена другим орденом Червоного Прапора. Розформована у 1947 році.

58-а Одерська Червонопрапорна стрілецька дивізія

58-а сд першого формуваннябула в Україні з часів Громадянської війни. У вересні 1939 року брала участь у звільненні Західної України у складі 13-го стрілецького корпусу Українського фронту. Після жорстоких боїв та зазнаних втрат у перші місяці Великої Вітчизняної війни (у серпні 1941 року трагічно загинула в Уманському котлі (у Зеленій брамі) на Південно-Західному фронті) формувалася (поповнювалася) у місті Мелекесі (нині Димитровград) Ульянівської області. У квітні 1942 року вирушила на фронт і прибула до Калузької області, яку захищала та звільняла. Надалі брала участь у визволенні Смоленської, Київської, Волинської, Львівської областей; у Корсунь-Шевченківській операції. Звільняла Польщу, за форсування нар. Одер та розвиток наступу на її західному березі отримала почесне найменування «Одерська». За доблесть та успішні бойові дії нагороджена орденами Червоного Прапора та Кутузова II ступеня, брала участь у Берлінській та Празькій операціях. День Перемоги зустріла у столиці Чехословаччини місті Празі.

12. 1941 – сформована у Мелекесі (нині Димитровград) (ПріВО) Ульянівської області як 431-а сд (Постанова ДКО №935 від 22.11.41р.
25.12.1941 – перейменована на 58-ю сд

Найменування та нагороди

09.08.1944 – нагороджена орденом Червоного Прапора
05.04.1945 – надано почесне найменування «Одерська»
04.06.1945 – нагороджена орденом Кутузова

велика Вітчизняна війна

У діючій армії: 07.04.1942 – 25.11.1943, 01.01.1944 – 24.02.1944, 18.04.1944 – 11.05.1945
21.02.1942 – перекидалася до Сталіногорська до складу 24-ї рез.

склад

Командир 170 сп, майор А.М.Мартинов;
Командир 270 сп, майор Н.Я.Прядко;
Командир 335 сп, майор М.П.Аверіхін;
Командир 224 ап, підполковник В.М.Серьогін;
Командир 81 окремого саперного батальйону, старший лейтенант П.П.Трошін.

244-й ап, 138-й оіптд, 126-й мигд (до 10.11.1942), 544-а рр, 126 (81)-й сапб, 100-й обс (392-а орс), 114-й медсанбат, 528-а орхз, 132-а атр, 444-а пхп, 909-й двл, 1657-а ппс, 1086-а пкг

Командири дивізії

Полковник Шкодунович Микола Миколайович – 25.12.1941 – 10.11.1942
Полковник, з 13.09.1944 генерал-майор Самсонов Василь Акимович – 11.11.1942 – 30.04.1945
Полковник Шикита Олександр Андрійович – 01.05.1945 – 11.05.1945

Формування дивізії

Близько двох місяців (з 25 грудня 1941 р. по 17 лютого 1942 р.) знадобилося для того, щоб із призовників – місцевих жителів та воїнів, які прибули з маршевими ротами, були укомплектовані військові частини, новоствореної дивізії, у складі 170, 270 та 335 стрілецьких полків (сп), 224 артилерійського полку (ап), 138 окремого винищувального протитанкового артилерійського дивізіону (оіптад), 81 окремого саперного батальйону (осб), 114 окремого медико-санітарного батальйону (осмб) 544 окремі розвідроти (орр), 528 окремі роти хімзахисту (орхз), 132 окремі автороти підвезення (оарп), 444 польові хлібопекарні (пах) та 909 ветеринарного лазарета (вл).

На період боїв на Зайцевій Горі, починаючи з квітня 1942 року, командний склад дивізії складався з:

Командир дивізії, полковник Н.Н.Шкодунович;
начальник штабу, полковник Н.Н.Гусєв;
Комісар дивізії, старший батальйонний комісар А.А.Акінфієв;
Начальник 1 відділу штабу дивізії, майор Н.В.Сініцин;
Начальник 2 відділу, капітан І.Т.Ілларіонов;
Начальник 3 відділу, майор Пархоменко;
Начальник 4 відділу, технік-інтендант 1-го рангу Я.В.Грішков;
Начальник 5 відділу, майор Я.М.Макаренко;
Начальник 6 відділу, старший лейтенант І.Д.Баракін;
Начальник політвідділу дивізії, старший батальйонний комісар М.К.Максименко;
заступник начальника політвідділу, батальйонний комісар В.С.Зайцев;
Помічник начальника політвідділу дивізії з комсомольської роботи, молодший політрук Ю.М.Семенов;
Редактор дивізіонної газети «Боєць РСЧА», політрук О.В.Герасименко;
Начальник артилерії дивізії, полковник С.С.Васильєв;
Дивізіонний санітарний лікар, військовий лікар 2-го рангу М.С.Сергєєв;
Дивізійний інженер, капітан Г.Ф.Ремезов;
Дивізіонний ветеринарний лікар, ветлікар 2-го рангу Л.Н.Єврєїнов;
Начальник хімічної служби дивізії, старший лейтенант В.М.Смирнов;
Начальник фінансового забезпечення, інтендант 2-го рангу Петренко;
Старший інструктор політвідділу, старший політрук Н.Ф.Абрашин;
Командир взводу управління штабу дивізії, молодший лейтенант К.Н.Шкодунович.

З 17 по 23 лютого 1942 року 13 ешелонами дивізія, що налічує 11215 людина була передислокована під Тулу, а Сталіногорськ, нині місто Новомосковськ, у розпорядження 20-ї армії.

Смоленська наступальна операція або Операція Суворов (7 серпня - 2 жовтня 1943) - наступальна операція військ Західного фронту та лівого крила Калінінського фронту, проведена з метою розгромити ліве крило німецько-фашистської групи армій «Центр» і не допустити перекидання її сил на південь напрям, де Червона Армія завдавала головного удару, а також звільнила Смоленськ.
Німецько-фашистське командування, прагнучи утримати зайняті рубежі на схід від Смоленська та Рославля, зосередило на цьому напрямі основні сили. Противник мав сильну оборону (центральна частина "Східного валу"), що включала 5-6 смуг загальною глибиною 100-130 км. Міста Веліж, Демидів, Духовщина, Смоленськ, Єльня, Рославль були перетворені на потужні укріплені вузли.
За задумом радянського командування головна роль операції відводилася Західному фронту, якому належало знищити противника у районах Єльні, Спас-Деменська і потім наступати на Рославль, завдаючи удар у фланг ворожого угруповання, розгорнутої проти Брянського фронту. Війська правого крила фронту разом із арміями лівого крила Калінінського фронту отримали завдання розгромити противника у районах Дорогобуж, Ярцево, Духовщина й надалі опанувати Смоленському (план «Суворов I»). Що стосується успішного наступу Брянського фронту передбачався поворот основних сил Західного фронту Смоленськ (план «Суворов II»). Прорив оборони супротивника планувалося здійснити на чотирьох ділянках у смузі Західного та на одному в смузі Калінінського фронтів.
Смоленська операція включала 4 об'єднані спільним задумом фронтові операції:
1111 р. Спас-Деменська операція (7 - 20 серпня 1943 р.);
1111 Єльнинсько-Дорогобузька операція (28 серпня - 6 вересня 1943);
1111 р. Духовщинсько-Демидівська операція (14 вересня - 2 жовтня 1943 р.);
1111 р. Смоленсько-Рославльська операція (15 вересня - 2 жовтня 1943).
Почавши 7 серпня наступ, війська Західного фронту 20 серпня завершили Спас-Деменську операцію, під час якої розгромили угруповання противника у районі Спас-Деменська, просунулися у глибину на 30-40 км, та був зупинено на проміжному оборонному рубежі. Війська Калінінського фронту, що перейшли у наступ 13 серпня на духівщинському напрямку, змогли лише незначно вклинитися в оборону супротивника. У ситуації Ставка ВГК тимчасово призупинила наступ, щоб перегрупувати сили і підготувати новий удар.
З 28 серпня по 6 вересня війська Західного фронту проводили Єльнінсько-Дорогобузьку операцію, в ході якої 30 серпня оволоділи Єльнею, а правим крилом форсували Дніпро і 1 вересня звільнили Дорогобуж, просунувшись до результату операції на 35-40 км.
Після перегрупування війська Калінінського та Західного фронтів відновили наступ, здійснивши відповідно Духовщинсько-Демидівську операцію та Смоленсько-Рославльську операцію. 16 вересня було звільнено Ярцево, 21 вересня – Демидов, 25 вересня – Смоленськ та Рославль. Просунувшись на 135-145 км, радянські війська до 2 жовтня вийшли на кордон на захід від Веліжа, Рудні, нар. Проня, де перейшли до оборони.
В результаті Смоленської операції радянські війська просунулися на захід на 200-250 км у смузі завширшки 400 км, очистили від німецько-фашистських окупантів частину Калінінської, Смоленську область, започаткували звільнення Білорусії. 7 дивізій противника були розгромлені, 14 зазнали важкої поразки. Противник був змушений перекинути з орловсько-брянського та інших напрямів у район Смоленська 16 дивізій. Загалом Калінінський та Західний фронти скували близько 55 ворожих дивізій, що сприяло успішному завершенню контрнаступу радянських військ у Курській битві.

Формувалася на підставі Постанови ДКО № 935 від 22.11.41 року, як 431 стрілецька дивізія у ПРИВО у місті Мелекесі (нині Димитровград) Ульянівської області. 25.12.1941 року перейменовано на 58 стрілецьку дивізію. Близько двох місяців (з 25 грудня 1941 р. по 17 лютого 1942 р.) знадобилося для того, щоб із призовників – місцевих жителів та воїнів, які прибули з маршевими ротами, були укомплектовані військові частини, новоствореної дивізії, у складі 170, 270 та 335 стрілецьких полків (сп), 224 артилерійського полку (ап), 138 окремого винищувального протитанкового артилерійського дивізіону (оіптад), 81 окремого саперного батальйону (осб), 114 окремого медико-санітарного батальйону (осмб) 544 окремі розвідроти (орр), 528 окремі роти хімзахисту (орхз), 132 окремі автороти підвезення (оарп), 444 польові хлібопекарні (пах) та 909 ветеринарного лазарета (вл).
З 17 по 23 лютого 1942 року 13 ешелонами дивізія, що налічує 11215 осіб, була передислокована під Тулу, до Сталіногорська, нині місто Новомосковськ, у розпорядження 24 резервної армії.
Після місячних занять бойовою підготовкою та забезпечення зброєю та боєприпасами, дивізія залізничним транспортом через Москву прибула, 5-7 квітня 1942 року на станцію Сухіничі, звідки через добу в районі Серпейська надійшла в розпорядження командувача 50-ї армії Західного фронту генерал-лейтен. . Болдіна. 50-а армія до 26 березня 1942 року, здійснивши перегрупування до свого лівого флангу, мала завдання прорвати оборону противника на південний схід і на південь від Мілятино, опанувати Варшавське шосе і з'єднатися з 1-м гвардійським кавалерійським і 4-м повітряними в оточенні переважаючих сил противника. Намічена ділянка прориву - Фоміно I, Кам'янка - не була достатньо вивчена. Майже суцільний лісисто-болотистий район мав вузький трикілометровий коридор, обмежений, з одного боку, Шатиним болотом, з іншого - лісом і замикався опорними пунктами Фоміно - I, висота 269,8, Фоміно II, Зайцева Гора. 26 березня 1942 року армія перейшла в наступ, завдаючи головного удару у напрямку Мілятіно. До 2 квітня йшли напружені бої, проте опанувати опорні пункти противника не вдалося. Протягом 2-3 квітня армія здійснила часткове перегрупування і 5 квітня відновила наступ. 5 квітня 173-а стрілецька дивізія у взаємодії зі 108-ю танковою бригадою оволоділа Фоміно - I. 8 квітня 1942 року до складу 50-ї армії увійшли 58, 69, 146 і 298-а стрілецькі дивізії, повнокровні і укомплекти.
Проти розгорнутих частин 58-ї стрілецької дивізії рубіж по фронту Строївка - Зайцева Гора - висота 235,7 - Безіменний хутір - ліс північно-західної висоти 235,7 - Горелівський - Малинівський - Прасоловка займали 267-а піхотна і 10-а , що брали участь раніше в боях під Тулою і Калугою, що мали до цього часу великий бойовий досвід і з особливою завзятістю обороняли підступи до Варшавського шосе, яке було основною магістраллю постачання Юхнівського угруповання ворога.
Передній край оборони противника був досить складною системою польових споруд, що поєднували траншеї повного профілю, однорядні дротяні загородження, спіраль Бруно, лісові завали та засіки, а також мінні поля. Крім того, німецько-фашистські війська займали панівні висоти, з яких добре проглядалася місцевість, що прилягала до переднього краю оборони, на відстані до десяти кілометрів. Особливо вигідними були: Зайцева Гора – висота 235,7 та 269,8. Лісиста ділянка оборони противника від висоти 269,8 до Прасолівки дозволяла йому потай маневрувати вогневими засобами, а Варшавське шосе швидше перекидати танкові та піхотні частини. У першій декаді квітня 1942 року почалася бездоріжжя - в лощинах і низинах розкрилися струмки, під талим снігом скупчилася вода, ґрунтові дороги були розбиті настільки, що навіть гужовий транспорт рухався насилу, а артилерія наших наступаючих частин була позбавлена можливості через бездоріжжя. вийти до переднього краю для підтримки піхоти. У таких неймовірно важких умовах 58-а стрілецька дивізія отримала своє бойове «хрещення», з ходу атакувавши сильно укріплений рубіж ворога на ділянці: Безіменний хутір – висота 235,7. Протягом трьох днів тривало наступ, після чого 170-й та 270-й стрілецькі полки були змушені тимчасово перейти до жорсткої, активної оборони. У ніч з 18 на 19 квітня 1942 року 58-а стрілецька дивізія була перекинута в район Фоміно - I із завданням: вранці 21 квітня атакувати противника і оволодіти сильно укріпленим населеним пунктом Фоміно - II і висотою 269,8, перерізати на цьому рубежі Варшавське і до кінця дня опанувати Старого Аскерова. Для успішного виконання цього бойового завдання дивізії було додано: 5 танків 11-ї танкової бригади, 735-й артилерійський полк резерву головного командування та 5-й інженерний батальйон.
13 - 20 вересня 1943 дивізія вела бойові дії в Ярцевському районі Смоленської області.
Надалі дивізія брала участь у визволенні Смоленської, Київської, Волинської, Львівської областей; у Корсунь-Шевченківській операції. Звільняла Польщу, за форсування нар. Одер та розвиток наступу на її західному березі отримала почесне найменування «Одерська» (05.04.1945 р.), брала участь у Берлінській та Празькій операціях. День Перемоги зустріла у столиці Чехословаччини місті Празі. За доблесть та успішні бойові дії нагороджена орденами Червоного Прапора (09.08.1944 р.) та Кутузова II ступеня (04.06.1945 р.).

Командири дивізії
Полковник Шкодунович Микола Миколайович – 25.12.1941 – 10.11.1942
Полковник, з 13.09.1944 генерал-майор Самсонов Василь Акимович – 11.11.1942 – 30.04.1945
Командири частин
Полковник Шикита Олександр Андрійович – 01.05.1945 – 11.05.1945
Командир 170 сп, майор А.М.Мартинов;
Командир 270 сп, майор Н.Я.Прядко;
Командир 335 сп, майор М.П.Аверіхін;
Командир 224 ап, підполковник В.М.Серьогін;
Командир 81 окремого саперного батальйону, старший лейтенант П.П.Трошін.
На період боїв на Зайцевій Горі, починаючи з квітня 1942 року, командний склад дивізії складався з:
Командир дивізії, полковник Н.Н.Шкодунович;
начальник штабу, полковник Н.Н.Гусєв;
Комісар дивізії, старший батальйонний комісар А.А.Акінфієв;
Начальник 1 відділу штабу дивізії, майор Н.В.Сініцин;
Начальник 2 відділу, капітан І.Т.Ілларіонов;
Начальник 3 відділу, майор Пархоменко;
Начальник 4 відділу, технік-інтендант 1-го рангу Я.В.Грішков;
Начальник 5 відділу, майор Я.М.Макаренко;
Начальник 6 відділу, старший лейтенант І.Д.Баракін;
Начальник політвідділу дивізії, старший батальйонний комісар М.К.Максименко;
заступник начальника політвідділу, батальйонний комісар В.С.Зайцев;
Помічник начальника політвідділу дивізії з комсомольської роботи, молодший політрук Ю.М.Семенов;
Редактор дивізіонної газети «Боєць РСЧА», політрук О.В.Герасименко;
Начальник артилерії дивізії, полковник С.С.Васильєв;
Дивізіонний санітарний лікар, військовий лікар 2-го рангу М.С.Сергєєв;
Дивізійний інженер, капітан Г.Ф.Ремезов;
Дивізіонний ветеринарний лікар, ветлікар 2-го рангу Л.Н.Єврєїнов;
Начальник хімічної служби дивізії, старший лейтенант В.М.Смирнов;
Начальник фінансового забезпечення, інтендант 2-го рангу Петренко;
Старший інструктор політвідділу, старший політрук Н.Ф.Абрашин;
Командир взводу управління штабу дивізії, молодший лейтенант К.Н.Шкодунович.
Пам'ять:
У державній загальноосвітній установі ліцей №1560 Північно-Західного окружного управління освіти Департаменту освіти міста Москви у 1974 році створено Музей бойової слави 58 стрілецької Одерської Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії.